Розділ «ЖАРИНИ НА СНІГУ»

— Це вулик-довбанка, — пояснив дядько. — На горищі знайшов. Мабуть, ще від діда мого лишилася. Приладнаємо на липі — може, рій бджолиний залетить.

По драбині висадили довбанку на липу й міцно прив'язали її до стовбура реміняччям.

Липа, як завжди, зацвіла на початку липня. Про це одразу дізнався весь куток. Бо над хатами, над подвір'ями линув, у кожне відчинене вікно залітав духмяний, ні з чим незрівняний запах липового цвіту.

Васильок з Михайликом не змовлялися, та водночас примчали до ковалевого обійстя.

— Ну як? — засмагле від горна та від сонця дядькове обличчя було урочисте, святкове.

— Ох і цвіте, й листя не видно! — задер кучмату голову, аж заточився в картоплиння Михайлик.

— Наче молоком облита! — захоплено додав Васильок.

— І все? — з усмішкою спостерігав за ними дядько Митро.

— Співає липа!.. — прошепотів Васильок.

— Співає… — повторив Михайлик.

Над білим шумовинням липового цвіту золотавими хмарками вилися бджоли.

Вулицею проходили люди, і хто як не поспішав, та навпроти ковалевого обійстя зупинявся.

А липа цвіла. Липа співала…

Що Васильок — рибалка завзятий та удатний, про те всі на кутку знають. Інший цілий день прогибіє на річці й повертається додому впорожні, у кошульку трави чи щавлю напхає, аби стрічні думали, що рибу несе. А Васильок завжди з уловом, який кожному видно, бо рибу він нанизує на гнучку лозинку, і коли йде через городи та косогір, то ще й піднімає низку повище, щоб не волочилася по землі.

— Малий, а везучий! — кидає дядько Арсен, чи то хвалячи, а чи завидуючи.

«Везучий, — думає Васильок. — Бо дідусь Федір навчив. І вставати удосвіта, і місця розпізнавати рибні, і снасті лаштувати, і наживку добирати. Ось і везучий…».

— Еге ж, не кожному всміхається рибальське щастя, — каже дідусь. — У всякому ділі не тільки охота, а й уміння потрібне.

Недавно дядько Митро подарував Василькові кілька гачків, які сам вигнув, випиляв із сталевого дроту. Побачивши, як зрадів хлопчина, дістав із бляшанки ще одного.

— А оце тобі, рибалочко, на велику рибу!

Васильок розглядав гачка. Власне, їх було аж три, спаяних докупи, — гачок-трійчатка.