Розділ «ЖАРИНИ НА СНІГУ»

А дядько Митро хлоп'ят захищає.

— Нехай, — каже. — Людина росте й висоти прагне.

У затінку під липою він злаштував столика й лавочки, то його улюблене місце для спочинку. Хоч коли той дядько Митро спочиває? Усе в кузні та в кузні, а прийде додому, посидить трохи під липою, викурить цигарку й тут же береться до якогось діла. Черевики сусідським дітлахам латає, калоші клеїть чи лагодить комусь ходики, паяє каструлі.

— Ти, Митре, не тільки коваль, а як у тій приказці: і швець, і жнець, і на дуду грець, — мовить дідусь Федір.

— Біда всьому навчить, — також приказкою відповідає йому дядько Митро. — Сільський чоловік повинен до всякого ремесла кебету мати. А ремесла за плечима не носити.

— Вірно речеш, — покивує головою дідусь. — І я такої думки… А чом це ти собі місце тут, під липою, облюбував?

Дядько Митро зітхає, погладжує широкою долонею шершавий липовий стовбур. Аж потім каже:

— Часто вона мені на війні снилася. Як випаде ото затишшя, замгну на хвильку в окопі, а перед очима — липа, вся у цвіту. І бджоли над нею гудуть, гудуть… Стрепенуся, а то літаки гудуть і кулі дзизкають…

Васильок з Михайликом сидять на липі й чують усю ту розмову. І ще далі чують:

— А він же прийшов, мнеться, мнеться, а тоді: «Твоя липа, Митре, мій город затіняє. Отам, попід тином, зо два мішки картоплі вродило б. Так, може, обрубаєш гілля?».

— Це Арсен, либонь?

— Ну а хто ж?..

— Тьху, і вродиться ж таке!

Я хотів йому по-солдатському одрубати, та стримався, кажу: «Гаразд, братимеш у мене щоосені по два мішки картоплі».

— В того совісті хватить, — кидає дідусь. І, помовчавши: — А липа цього літа, видать, буйно цвістиме. А ось бджілок не видно. За війну звелися. І бджолі чисте небо потрібне…

Виявляється, що й дядько Митро — верхолаз. Якось ішли Васильок з Михайликом вулицею, аж бачать: дядько на липу виліз. Ну й дива!

— Ходіть сюди! — кличе їх.

Хлоп'ята миттю через тин перемайнули.

— Оце роздивляюся, як краще прилаштувати, — каже дядько Митро. — Добре, що ви нагодилися, допоможете.

Спершу хлопці нічого не зрозуміли. Хоч побачили під липою діжку не діжку, жлукто не жлукто.