Розділ «ІІІ»

Кров кажана

- Труп? - перепитав Притула, не приховуючи задово леної посмішки. Було видно, що він давно очікував це запитання. - Ні, труп отець Серафим залишив на тому ж самому місці.

- То де ж він подівся?

- А то вже, як той казав, інша історія, - раденько мовив Притула. - Але, щоб ви ні в чому не мали сумніву, я хотів би додати до першої те, що водолази знайшли ту коцюбку на дні. Правда, вже після того, як отець Серафим під час слідства сам показав, де він її закинув. Раніше водолази на неї просто не звернули уваги, бо шукали інше. Хіба тепер мало залізяччя та всілякого мотлоху валяється на дні річок? А нова історія, Анастасіє Михайлівно, починається з того свідка, який тієї ночі також випадково опинився на березі. А може, й не зовсім випадково, бо ви, напевно, помітили, що ваш сторож Іванько вельми цікавий до всього чоловічок. Він бачить і знає значно більше, ніж декому може видатись. Так, трошки боягузливий, трошки забо бонний, схильний до всяких перебільшень, але саме це породило в ньому… як би тут краще сказати… - не міг дібрати слова Притула. - Ну, та ви самі знаєте, що карлик вдає із себе ледве не мага, має потяг до всіляких химерій і навіть до некроманії, так? - з натяком посміхнувся він.

- Тут немає нічого смішного, - сказала я. - Колись він спав на могилі вчительки, єдиної людини, яка його любила.

Ось така некроманія.

- Розумію… Психічне відхилення детерміновано, як то здебільшого і буває, враженнями тяжкого дитинства і фізичною неповноцінністю, - підсумував ще один Зіґмунд Фройд. - Але менше з тим, цей карлик досить кмітливий мужичок і сумлінний сторож, ба навіть охоронець. Думаю, що навіть до лісу він ходив назирці за вами не для того, аби щось там підгледіти, а вдавав із себе надійного охоронця, котрий може вас захистити від будь яких неспо діванок. Однак несподіванкою для нього стали хіба що зустрічі його господині з попом. Карлика, певна річ, глибо ко вразило це відкриття, тим більше, що він з особливою шаною ставився до господаря, котрий підібрав його на вулиці і дав затишний притулок. Можливо, Іванько любив його так само, як і ту свою вчительку, що навіть спав на її могилі. Але що він міг зробити в цій ситуації? Нічого.

Розповісти про все господареві? Ні. Хто зна, чим усе це обернеться. А того дня він теж вас бачив у ліщині…

Притула прямо сказав: вас, - і від його погляду повіяло протягом, який пронизав мене наскрізь. Я вже точно знала, що в його розповіді немає ані крихти вигадки. Того дня…

Коли я принесла з лісу додому змію…

- Карлик чув, як ваш чоловік виносив з фліґеля сіті, - він саме від того й прокинувся, - як ви спускалися до річки. І більше йому не спалося, як це часто буває, коли переб’ють перший сон. Неважко здогадатися, яким було його здивування, коли побачив, що від річки ви, Анастасіє Михайлівно, повернулася сама. Він ще трохи підождав, думаючи, що ваш чоловік десь там іде позаду, а потім не витерпів і теж спустився до річки. Та не встиг наблизитися до альтанки, неподалік якої припинається човен, як тут розігралася та кривава сцена. Карлик від страху не подав і звуку. І добре зробив: на допомогу ніхто б не підоспів, а вбивця його також не пощадив би. Хоча було темно, Іванько впізнав чоловіка, якого бачив не раз, бачив навіть того ж таки дня у ліщині. Коли той побрів водою у темряву, карлик кинувся до господаря, підняв йому голову, але він був уже мертвий. З розтрощеної голови кров текла аж по Іванькових ліктях. Він не знав, що робити, спершу кинувся було покликати на допомогу вас, Анастасіє Михайлівно, а потім йому стрельнула думка, що ви заодно з убивцею.

Адже, по перше, він знав, у яких ви стосунках з отцем Серафимом, а по друге, підозру викликало ще й те, що ви сама повернулася додому. Іванько, звичайно, не міг здогадуватися про такий фатальний збіг обставин: після невдалої спроби ідеального вбивства, спроби, якої ніхто не зможе довести, сталося вбивство звичайне. Без будь якої змови. Адже спланувати таке неможливо. Тож я розу мію вас, Анастасіє Михайлівно, розумію ваш теперішній шоковий стан. Однак маю надію, що він вам зараз на користь, клин клином, як той казав. Цей метод існує і в психіатрії, думаю, що саме тому доктор Цур дозволив мені зустрітися з вами. Я ж кажу, коли він дізнався, з якою звіст кою я прийшов, то мене відразу сюди пропустили.

- Ви так хизуєтеся, ніби самі все розкрили, - остудила я цього самовпевненого зануду, який аж захлинався у власному красномовстві. - А де б ви були і що робили, якби не бідний боягузливий карлик? Скористалися тим, що мене нема вдома, і викрутили йому руки?

- Даремно ви так, Анастасіє Михайлівно. Ви недооці нюєте нашу скромну працю. Так, вона брудна, згоден, але я ще ні на кого не впливав силовими методами. Тож охоче розкажу вам, як я розгадав цю диявольську головоломку, бо думаю, що карлик сам ніколи про це не розповів би. У нього теж були серйозні підстави тримати язика за зубами, адже Іванько фактично був співучасником злочину.

- Хто о о? Іванько?

- Атож, саме він. Ще коли я приїхав до вас першого разу, за вашим же викликом, і розмовляв з ним на березі річки, то помітив, що карлик дуже наляканий. Причому, як тоді мені видалося, не тільки щезненням господаря. В його очах тремтів такий жах, що я подумав: він уже бачив смерть. Була навіть недолуга підозра, чи не він укокошив вашого чоловіка? Адже той, ідучи кидати сіті, міг попро сити Іванька, щоб він сів на весла. Але й версія втоплення не трималася купи. По перше, якби це справді було так, то водолази швидко знайшли б тіло. Течія там дуже слабенька, а під час поперечного вітру її фактично немає.

Пливти бозна куди за того ж таки сильного поперечного вітру ваш чоловік не зміг би, якби й хотів. І коли б він утопився, то хвиля його тіло, швидше за все, не віднесла б чорті й куди, а прибила ближче до берега. Була й ще одна дрібничка, яка, до речі, знімала певною мірою підозру з вас, Анастасіє Михайлівно. Ще там, на березі, коли я розмовляв з Іваньком, то помітив у нього за вухом присохлу плямину крови. Я так і сказав йому: «У тебе за вухом кров. Ти що, комара там убив?». «Еге ж», - відказав він, мацнувши себе за вухо. «Тут у вас біля річки, мабуть, дуже багато комарів?», - спитав я. «Тьма тьмуща», - сказав Іванько. Тоді я зовсім не надав значення тій балачці, бо ще тільки но над’їхали водолази і була цілковита впевне ність, що чоловік утопився. А згодом, як ця впевненість щезла, згадав. Якось, розмовляючи з Іваньком, коли ви їздили до Києва, я ніби жартома запитав, навіщо він мене лякав комарами, якщо о цій порі їх тут взагалі майже немає. І від цього невинного запитаннячка карлик аж затремтів.

Тоді я порадив йому ретельніше мити за вухами, коли умивається. Його охопив такий страх, як тоді на березі.

Щось тут було не те, а що саме - я мусив ще трохи поміз кувати. І ось тут, Анастасіє Михайлівно, мене усунули від цієї справи.

Притула дивився на мене без осуду, з веселою іскрин кою в безбарвних очах.

- Ви ж пам’ятаєте?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кров кажана» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІІІ“ на сторінці 22. Приємного читання.

Зміст

  • Роман Частина перша

  • І

  • Чстина друга

  • ІІ

  • Частина третя

  • ІІІ
  • 210

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи