Розділ «І»

- Тільки не з тобою.

- Помада. Ти знов злижеш мою помаду, - злегенька пручаючись, я вперлася руками йому в груди, потім сягнула долонями під пахви й торкнулася металу. Руків’я пістолета було напрочуд теплим.

8

Додому я повернулася пізнього вечора. Перед ворітьми посиґналила, Іванько, мружачись у світлі фар, їх відчинив, потім одімкнув браму ґаража. Вмурований у високі підва лини будинку, він сусідував з іще однією, вже домашньою майстернею Нестора, до якої перекочували із Солом’янки більшість його скульптур, але чогось нового тут так і не було зроблено. Щоправда, в кутку лежала купа якоїсь особливої зеленкуватої глини, що її Нестор знайшов тут недалечко, під піщаними шарами нашого берега, і припас до слушного моменту.

Поставивши машину в ґараж, я несамохіть заглянула ще й до цієї майстерні, ніби сподівалася натрапити тут на щось незвичайне, якийсь потаємний знак, слід абощо, проте нічого такого не помітила, тим більше, що вже й не пам’ятала, коли заходила сюди востаннє, аби тепер застерегти яку небудь зміну. Хіба що моя власна голівка, відлита в бронзі, потьмяніла ще дужче, подекуди взялася прозеленцем і так припала пилюкою, що на лобі можна писати пальцем. А он я у повен зріст - із білого мармуру, ну хай поки що з ґіпсу, але ж білесенька, як лебідка, тільки без пір’ячка, в чім народила матуся свічуся розкішними тілесами, на які не вистачить усіх чоловічих ребер.

Я вимкнула світло і вийшла надвір, де біля ґаражної брами стояв мій вірний ключник Іванько.

- У мене для тебе є щось смачненьке, - я тримала в руці пластиковий пакет з продуктами, об який уже тикався носом Трезор. - Іванько не голодний, - сказав карлик.

- Хіба я кажу про їжу?

- А про що? - його очі під бриластими, круто навис лими надбрів’ями закрутилися, мов заведені коліщатка.

- Зайдеш, то й побачиш.

- Приїжджав Притула! - гукнув уже мені навздогін Іванько. - І що він хотів?

- Вас.

- А ти що сказав?

- Що ви сіли на мітлу й полетіли.

- А він?

- Повірив одразу. Це, каже, на неї схоже. У Києві, каже, якраз і є Лиса гора, причому не одна, каже, а дві. Одна на Подолі, а друга там, де Батиєва гора, на Солом’янці. Але ти впевнений, питає Притула, що вона полетіла не на коцюбі, а на мітлі? Впевнений, каже Іванько, отако держака встромила між ноги, і тільки смуга за нею лягла.

- Куди куди встромила держака? - засміялася я.

- Ну, куди ж… - розгубився карлик. Він уже замкнув ґаража і ковиляв за мною. - Іванько ж не бачив, бо воно не було так насправді.

- Але ж Притула повірив?

- Одразу! Він, мабуть, той… - карлик приклав вказів ного пальця до скроні і так покрутив, наче заґвинчував нігтем шурупа.