Розділ «І»

Він мене зрозумів, але не знітився.

- Я любив тебе.

- Природа дуже часто буває несправедливою, - сказала я. - Особливо з тими, хто любить. Але ти мені ніколи про це не казав.

- А навіщо?

- Ну… не знаю. Більшість поспішають сказати про це. - Я дістала із сумочки косметичку і стала чепуритися.

- Я ніколи нікуди не поспішав.

- Ти не хотів одружитися зі мною? - спитала я неспо дівано навіть для себе.

- Ні, - сказав він. - Ти не створена для сімейного життя. І я також.

- Я думала, що всі депутати - зразкові батьки сімейств.

Принаймні так вони пишуть про себе у передвиборчих аґітках. Хіба ні?

- Не смійся, я маю гарну дружину.

- Це означає, що мені пора йти? - я саме навела на губах темний контур.

- Ні, це означає, що я сумую за тобою, - сказав він. - Може, десь пообідаємо разом?

- Після цього… залюбки.

- А ця записка, - він ніби випадково згадав про папірець, що так і лежав на столику, - якщо ти не проти, хай залишиться в мене. Ментам про неї краще взагалі нічого не казати. Вона тільки зіб’є їх з пантелику.

- А про погрози?..

- Можна. Тільки про Сухого ти, звісно, також нічого не чула.

Він підвівся, подав мені руку, і коли я також звелася з крісла, то опинилася в його обіймах.

- Настасю… Я божеволію від тебе.

- Ти такий сильний.