Розділ «І»

- Не знаю, але тепер я зрозумів, що тобі від мене потрібно.

Він підвівся, підійшов до мене і, невимушено присівши на боківницю крісла, відібрав яблуко, яке я досі крутила в руках. Підніс до рота, але тільки жадібно вдихнув його аро мат. Тверда долоня лягла мені на коліно.

- По перше, - він жорстко дивився мені в очі, - із цього Сухого треба зробити мокрого, щоб він забув, де ти живеш, так? А по друге… - його рука поволі попозла стегном до мого смоківного листка, я зняла ногу з ноги і трішечки їх розсунула, - а по друге, треба дізнатися, чи ніде не з’являвся чоловік, схожий на твого, так?

- Ти про що? - я вдала здивування, хоча насамперед саме в цьому сподівалася на його допомогу.

- Люди щезають, але не випаровуються.

Він був збіса розумний, цей президент благодійного фонду «Дитяче серце», і пропонував значно більше, ніж я хотіла просити. Мені приємна була його жорстка рука на смоківному опояску, я відчула, як несхибний палець, що так упевнено спускав курок, тепер ковзнув під фіґовий листок і торкнувся мого, теж уже стужавілого курка, видобуваючи смоківну вологу.

Я нетерпляче потяглася до ґудзиків, до тих речових доказів, що їх знаходять у фільмах кмітливі слідці разом з недопалками в губній помаді, але якого ще треба було слідця поліцая, як у мого благодійника, в мого опікуна дитячих сердець я побачила під пахвою, коли він зняв піджак, коричневу кобуру, з якої стирчало руків’я вогне пального красеня, цілком можливо, іменного, цілком мож ливо, подарованого самим президентом за особливий внесок у розвиток благодійництва, за жертовну опіку над серцево хворими дітлахами, котрих деякі покидьки про дають за кордон яловим американцям, таким безплідним, як я, хоч віднедавна відчуваю в своєму тілі дивне напов нення, відчуваю після того, як побувала в раю й зустрілася там із сатаною, тож цілком можливо, що в моєму лоні тепер визріває чортеня, що я зачала маленького симпатичного рогоносця, - леле, ти задушиш його, ти знов береш мене рвучко і грубо, як останню курву, прямо у цьому кріслі, і нещасне чортеня звивається від болю під твоїми різкими поштовхами, воно скімлить і згортається в щемливий клубочок, аж мені на очі навертаються сльози, мій стогін зараз вихлюпнеться в несамовитий вереск, але тверда долоня лягає на мій широко розкритий рот, стираючи рештки помади, і крик повертається в моє лоно, пульсує там разом із клубочком чортеняти, яке зменшується до макової зернини, а потім ураз роздимається кулею, наповненою гарячою рідиною, і лускає, розтікаючись усім єством…

Він допомагає мені, як дитині, зодягнутися, нашилюючи трусики на одну, потім на другу ногу, тоді припадає щокою до мого вагітного, але бездоганно плаского живота і каже:

- Пробач. Сам не знаю, як це вийшло.

- Я тебе зґвалтувала, - сказала я.

- Ти и и?

- Чому ви, чоловіки, завжди думаєте, що все відбу вається з вашої волі? Жоден геракл не зґвалтує навіть дюймовочку, якщо вона сама того не захоче.

- Це так, - сказав він. - Але ти, напевно, почувалася зобов’язаною мені. Так би мовити, з почуття вдячности…

Хоча я ще нічого для тебе не зробив.

- Облиш. Ти просто напрошуєшся на комплімент, правда ж?

- Ні, я знаю, що тобі не сподобалося, - він узяв свій келишок з коньяком. - У цьому… я тобі ніколи не подобався. Зізнайся, я не ображуся.

- Сказати чесно? Одного разу я таки побувала з тобою на небесах. Знаєш коли? - я знов узяла з вази яблуко.

- Здогадуюсь. - І сьогодні також, - сказала я. - Хіба ти не відчув?

- Жінки часто імітують вдоволення.

- Це правда. Але сьогодні все було більш, ніж насправді. І потім… ти таки напросився на комплімент, - я подарувала йому одну з найзагадковіших усмішок. - Літа мають і свої переваги, Горю. Ти став не таким швидким.