— Для мене це чимала втіха.
— Піднімемось нагору разом.
Розділ XXXVI
Вночі знялася буря, і я прокинувся й почув, як дощ періщить у шибки. Крізь відчинене вікно до кімнати затікала вода. Хтось стукав у двері. Я тихо, щоб не збудити Кетрін, підійшов до дверей і відчинив. Переді мною стояв бармен. Він був у пальті й тримав у руці мокрий капелюх.
— Можна поговорити з вами, лейтенанте?
— Що сталося?
— Справа дуже серйозна.
Я озирнувся. В кімнаті було темно. На підлозі під вікном я побачив калюжу.
— Заходьте,— сказав я. Узявши за рукав, я провів його до ванної, зачинив двері й увімкнув світло. Тоді сів на край ванни.— Що сталось, Еміліо? У вас якась біда?
— Ні. У вас, лейтенанте.
— Он як?
— Уранці вас можуть заарештувати.
— Он як?
— Я прийшов попередити вас. Я був у місті й почув, як про це розмовляли в кав'ярні.
— Зрозуміло.
Він стояв у мокрому пальті, тримаючи в руці мокрий капелюх, і мовчав.
— За що мене збираються заарештувати?
— За щось там, пов'язане з війною.
— Ви не знаєте, що саме?
— Ні. Але вони знають, що раніш ви приїздили сюди офіцером, а тепер ходите в цивільному. Після цього відступу вони заарештовують усіх.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга четверта“ на сторінці 24. Приємного читання.