TextBook Пробираючись у темряві й під дощем узбіччям дороги, я бачив, що багато солдатів ще були при гвинтівках. Їх дула стриміли над відлогами плащів.
— Яка це бригада? — гукнув якийсь офіцер.
— Brigata di Pace,— відказав хтось.— Бригада миру!
Офіцер більш не озивався.
— Що він каже? Що каже той офіцер?
— Геть офіцера! Viva la Pace!
— Ходім звідси, — сказав Піані. Ми поминули дві англійські санітарні машини, покинуті на дорозі.— Вони з Горіції,— сказав Піані.— Я знаю ці машини.
— Вони заїхали далі, ніж ми.
— Вони раніше вирушили.
— Цікаво, а де ж водії?
— Мабуть, десь попереду.
— Німці спинилися за Удіне,— сказав я.— Весь цей люд ще встигне перейти річку.
— Еге ж, — притакнув Піані.— Ось чому я й думаю, що війна триватиме далі.
— Німці могли б іти вперед,— провадив я.— Дивно, чому вони спинились.
— Не знаю. Така війна, що нічого не знаєш до ладу.
— Можливо, змушені чекати, поки підтягнуться тили.
— Не знаю,— сказав Піані. Залишившись зі мною сам, він став куди сумирніший. У гурті інших водіїв він, було, аж надто розпускав язика.
— Ви одружені, Луїджі?
— Ви ж знаєте, що одружений.
— Через це й не схотіли йти в полон?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя“ на сторінці 40. Приємного читання.