— Війна не триватиме,— обізвався один з гурту солдатів. — Ми йдемо додому. Війні кінець.
— Усі йдуть по домівках.
— Ми всі йдемо по домівках.
— Ходім, лейтенанте,— сказав Піані. Він хотів швидше поминути їх.
— Лейтенанте? Хто це тут лейтенант? A basso gli ufficiali! Геть офіцерів!
Піані взяв мене під руку.
— Краще я зватиму вас на ім'я, — сказав він. — А то вони можуть накоїти лиха. Отак уже застрелено кількох офіцерів.
Ми вже залишили солдатів позаду.
— Я не напишу нічого такого, що могло б зашкодити його родині,— сказав я, повертаючись до нашої розмови.
— Якщо війна скінчилася, це не матиме значення,— сказав Піані.— Та не вірю я, що це так. Надто добре було б.
— Скоро дізнаємось напевне,— сказав я.
— Не вірю я, що вона скінчилась. Усі гадають, що це вже кінець, а от я не вірю.
— Viva la Pace![29] — вигукнув якийсь солдат. — Ми йдемо додому!
— Було б чудово, якби ми всі пішли по домівках, — сказав Піані.— А ви хотіли б піти додому?
— Еге ж.
— Але нікуди ми не підемо. Не вірю я, що війна скінчилась.
— Andiamo a casa![30] — гукнув ще один солдат.
— Вони кидають гвинтівки,— сказав Піані. — Знімають з плечей і кидають при дорозі. А тоді вигукують гасла.
— Гвинтівки кидати не варто.
— Вони думають, що як викинуть гвинтівки, то їх уже не змусять воювати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя“ на сторінці 39. Приємного читання.