Розділ «Книга друга»

— Ні, для генерала я не досить учений. Генералові до біса знати треба. Ось ви собі гадаєте, що воювати кожний дурень може. А в самих не стало б тями й на якогось там капрала.

— Мені, хвалити бога, капралом бути не доведеться, — сказав Сіммонс.

— А може, й доведеться, як візьмуться й до вас, лежнів. Ой, якби вас обох та до мене у взвод! I Мака теж. Я б призначив вас своїм ординарцем, Маку.

— Ви чудовий хлопець, Етторе, — сказав Мак. — Боюся тільки, що мілітарист.

— До кінця війни я буду полковником, — заявив Етторе.

— Якщо не загинете.

— Ні, не загину. — Він торкнувся великим і вказівним пальцями зірочок на комірі.— Бачили, що я зробив? Ми завжди беремося за зірочки, коли хтось згадує про загибель.

— Ходім, Сіме,— сказав Сандерс, підводячись.

— Ходім.

— До побачення,— сказав я.— Мені теж час іти.— Годинник у барі показував за чверть шосту. — Чао, Етторе.

— Чао, Фреде,— відказав Етторе. — Просто чудово, що вам дадуть срібну медаль.

— Не знаю, чи дадуть.

— Дадуть, дадуть, Фреде. Я чув, що вам неодмінно мають дати.

— Ну, бувайте, — сказав я.— Не вскочте в якусь халепу, Етторе.

— Не турбуйтеся за мене. Я не впиваюсь і не тягаюся з повіями. Не пияк і не бахур. Я знаю, чого мені треба.

— Бувайте, — сказав я.— Я радий, що ви скоро дослужитесь до капітана.

— Мені не треба дослужуватись. Мені дадуть капітана за воїнську доблесть. Ви ж знаєте. Три зірки із схрещеними мечами й короною над ними. Ось вам Етторе.

— На все добре.

— На все добре. Коли вам назад на фронт?

— Скоро вже.