Розділ «Книга друга»

— Ото дивна пара.

— Удома його нібито засадили до в'язниці. А потім випустили доживати віку.

— То тепер він щасливо живе собі в Мілані.

— Не знаю, чи щасливо.

— Після в'язниці, гадаю, доволі щасливо.

— Вона збирається сюди, привезе гостинці.

— Гостинці вона привозить чудові. Ти теж її любий хлопчик?

— Один з багатьох.

— Ви всі її любі хлоп'ята, — сказала Кетрін.— Вона страх як любить таких хлоп'ят. Послухай, як шумить дощ.

— Справжня злива.

— Ти завжди мене кохатимеш?

— Завжди.

— I дощ нічого не завадить?

— Ні.

— От і добре. А то я боюся дощу.

— Чому? — Мене хилило на сон. Надворі не вщухав Дощ.

— Не знаю, любий. Я завжди боялася дощу.

— А я люблю дощ.

— Я люблю гуляти під дощем. Але він приносить нещастя в коханні.

— Я завжди кохатиму тебе.