Розділ «Книга друга»

— Кохатиму тебе і в дощ, і в сніг, і в град... Як там далі?

— Не знаю. Здається, я от-от засну.

— Спи, любий. Я тебе однаково кохатиму.

— Невже ти справді боїшся дощу?

— З тобою — ні.

— I чого ти його боїшся?

— Не знаю.

— Скажи.

— Не треба.

— Скажи.

— Ні.

— Скажи.

— Ну гаразд. Боюся тому, що часом мені ввижається, ніби я помираю в дощ.

— Не може бути.

— А іноді ввижається, що й ти помираєш.

— Оце вже ймовірніше.

— Ні, любий, ні. Адже я можу вберегти тебе. Я певна, що можу. А от самому собі ніхто не зарадить.

— Ну, годі вже, будь ласка. Не хочу, щоб ти була цю ніч навіженою шотландкою. Нам недовго лишилося бути разом.

— Твоя правда, та все одно я навіжена шотландка. Ну, годі, то й годі. Усе це дурниці.

— Авжеж.