Розділ «Троянди в'януть, сад пропав»

— Може, й так, а може, й ні, — відповів чоловік, — але в них є якась надприродна сила. Щоб це зрозуміти, багато розуму не потрібно. Вони кажуть, що дадуть нам спокій тільки в тому разі, якщо ми облишимо їх... і вас. Ми згодні.

— Якщо ви вірите у те, що вони вам говорять — або навіюють, — то ви бовдур! — спересердя вигукнула Аліса.

Чоловік повернувся обличчям до дороги, підніс руку в повітря, потряс нею і зробив жест, у якому поєднувалось «бувайте» та «пішли ви на...», і більше не мовив ані слова.

Усі четверо провели поглядами людей із магазинними возиками, поки ті не зникли з поля зору, потім перезирнулися над столиком для пікніка, на якому колись давно чиїсь ножі повиводили ініціали.

— Отже, тепер ми знаємо, — сказав Том. — Ми ізгої.

— Може, й ні, якщо фонолюди хочуть, аби ми пішли туди, куди йде решта — як він їх назвав? — решта нормальних, — сказав Клай. — Можливо, ми — не ізгої, а щось інше.

— А хто ж ми тоді? — спитала Аліса.

Клай мав щодо цього одну ідею, але озвучувати її не захотів. Якщо це й робити, то тільки не опівночі.

— Зараз мене більше цікавить Кент-Понд, — сказав він натомість. — Я хочу... мені потрібно дізнатися, чи знайду я дружину і сина.

— Навряд чи вони й досі там, правда? — дуже тихо і м'яко спитав Том. — Тобто, хай там як для них все склалося, нормальні вони чи ні, швидше за все, їх немає в місті.

— Якщо з ними все гаразд, то вони мусять залишити вісточку, — сказав Клай. — У будь-якому разі, треба йти саме туди.

І поки він не дістанеться до свого дому і не з'ясує все, то не замислюватиметься над тим, навіщо Лахмітнику було відсилати їх у безпечне місце, якщо люди там ненавидять їх і бояться.

Або над тим, чому Кашвак=Без-Моб — безпечне місце, якщо про нього знають фонолюди.

Вони повільно пробиралися на схід, у напрямку траси-19, шосе, що мусило привести їх до штату Мен, але тієї ночі перейти кордон штату не змогли. Усі дороги в цій частині Нью-Гемпширу, схоже, проходили через невеличке містечко Рочестер, а воно згоріло дотла. Епіцентр пожежі досі тлів, і від нього в усі боки розходилося сяйво, яке нагадувало радіоактивне. Аліса впевнено повела їх в обхід найстрашніших руїн напівколом на захід. Кілька разів вони бачили напис «КАШВАК=БЕЗ-МОБ», надряпаний на тротуарах. В одному місці він був виведений за допомогою балончика з фарбою на поштовому ящику.

— Штраф у квінтильйон доларів і довічне ув'язнення в Ґуантанамо, — насмішкувато сказав Том.

Їхній маршрут пролягав через величезну автостоянку біля торговельного центру Рочестера. Ще задовго до того, як вони потрапили туди, до їхніх вух долинула надто гучна музика. Джазове тріо у стилі нью-ейдж без особливого натхнення виконувало якусь композицію, під яку, на думку Клая, добре робити покупки. Автостоянка була похована під сміттям — машини, що залишалися на ній, занурились у нього по колеса. Вітер поширював сморід гнилого м'яса, що йшов від мертвечини.

— Зграя десь недалеко, — прокоментував Том.

Це було на цвинтарі поряд із торговельним центром. Ідучи своїм маршрутом, вони мусили обігнути його з півдня й заходу, але, покинувши автостоянку, підійшли так близько, що побачили крізь дерева червоні вічка стереосистем.

— Може, нам їх прикінчити? — зненацька запропонувала Аліса, коли вони знову ступили на Норт-Мейн-стрит. — Десь тут точно мусить бути нікому не потрібна цистерна з пропаном.

— Так, бебі! — вигукнув Джордан. Уперше пожвавішавши відтоді, як вони покинули Читем-лодж, хлопчик підніс угору обидва кулаки й потрусив ними. — За Директора!