Розділ «Троянди в'януть, сад пропав»

Лахмітник чекав, його обличчя промовляло: «Ти все сказав?»

— Ну давай, — сказав Клай і продовжив: — Я міг привести. Інших. Я прийшов. Сам.

Клай подумав, а чи не пов'язана воля Лахмітника з усією зграєю, і дійшов висновку, що так і є.

— Йдіть. Сьогодні. На північ. — Клай чекав. Але коли зрозумів, Що Лахмітник більше не позбавлятиме його голосу, принаймні поки що, то запитав: — Куди? Чому?

Цього разу слів не було, але натомість перед ним постала картинка. Вона була такою чіткою, що Клай не зрозумів, чи то вона в його свідомості, чи то Лахмітник якимось чином примудрився показати її на блискучому екрані туману. Це був той напис рожевою крейдою, який вони бачили посередині Академічної авеню:

КАШВАК=БЕЗ-МОБ

— Не розумію, — сказав він.

Але Лахмітник вже йшов геть. Ще якусь мить Клай бачив його червону кофту, яка, здавалося, знову ліниво пливла у сліпучо-білому тумані, але скоро зникла й вона. Клаю залишалося тільки втішати себе тим, що вони все одно збиралися на північ. Крім того, їм подарували ще один день. А це означало, що не потрібно вартувати. І він вирішив піти спати і дати виспатись іншим.

Джордан прокинувся в цілком нормальному стані, нервове збудження минулося. Він гриз половину твердого, мов камінь, рогалика і понуро слухав розповідь Клая про вранішню розмову з Лахмітником. Дослухавши до кінця, Джордан взяв їхній дорожній атлас, переглянув предметний покажчик у кінці й розгорнув сторінку, на якій була зображена західна частина Мену.

— Ось, — сказав хлопчик, показуючи місто трохи вище Фрайбурґа. — На схід — Кашвак, на захід — Літл-Кашвак, майже на кордоні з Нью-Гемпширом. Знайома назва, я це одразу зрозумів. Бо там озеро. — Він тицьнув пальцем у те місце, де було озеро. — Завбільшки майже як Себаґо.

Аліса нахилилася ближче, щоб прочитати назву озера.

— Каш... Кашвакамак, здається, так.

— Це муніципальна квазікорпорація. Вона називається ТР-90, — сказав Джордан і теж тицьнув пальцем у карту. — У такому разі можна сказати, що слова «Кашвак дорівнює Без-Моб» мають якийсь сенс, як ви гадаєте?

— То це мертва зона? — спитав Том. — Ніяких ретрансляторів і веж надвисоких частот?

Джордан примусив себе посміхнутися.

— Ну, мабуть, супутникових тарілок там вистачає, але в усьому іншому... ти вгадав.

— Не доганяю, — сказала Аліса. — Навіщо їм відправляти нас у зону без стільникового зв'язку, де люди, мабуть, у більшості своїй не божевільні?

— Так само можна спитати, чому вони залишили нас у живих, — сказав Том.

— Мабуть, вони хочуть скористатися нами як живими керованими снарядами, щоб вразити у слабке місце, — висловив припущення Джордан. — Відразу позбутися і нас, і їх. Одним пострілом бити двох зайців.

Вони замовкли, обмірковуючи цю можливість.