Розділ «Академія Ґейтена»

З блиском в очах він нахилився уперед, розглядаючи їх.

— Інтелект людства врешті-решт переміг інстинкт убивці, і розум почав керувати найбожевільнішими імпульсами людини. Це теж було виживання. Гадаю, вирішальний поєдинок між ними відбувся у жовтні 1963 року на Кубі через невелику кількість ракет із ядерними боєголовками, але це тема для окремої розмови. Справа в тому, що більшість із нас сублімувала найгірше, що є в людині, доти, доки не пройшов Імпульс і не позбавив людей усього, крім тієї кривавої сутності.

— Хтось випустив тасманського диявола з клітки, — пробурмотіла Аліса. — Але хто?

— Ми не мусимо цим перейматися, — відповів Директор. — Підозрюю, що вони гадки не мали, що роблять... або якими виявляться масштаби цих дій. Очевидно, виходячи з результатів поспішних експериментів за останні кілька років (а може, й місяців), вони гадали, що здіймуть руйнівну хвилю тероризму. А натомість здійняли цунамі незбагненного насильства, яке зараз зазнає мутацій. Тепер нам може видаватися, що нинішні дні жахливі, але пізніше, можливо, доведеться визнати, що вони були затишшям між двома бурями. Може, нині — наш єдиний шанс щось змінити.

— Що ви маєте на увазі під мутаціями? — спитав Клай.

Але Директор не відповів. Натомість він повернувся до дванадцятилітнього Джордана.

— Будьте так ласкаві, поясність, молодий чоловіче.

— Так. Добре, — Джордан замовк, щоб зібратися з думками. — Ваша свідомість використовує тільки крихітний відсоток потенціалу мозку. Ви ж це знаєте, правда?

— Так, — трохи поблажливо погодився Том. — Я про це читав.

Джордан кивнув.

— Навіть якщо скласти разом усі автономні функції, які вони контролюють, всі підсвідомі штуки — сни, інтуїцію, статевий потяг, всю цю лабуду, — наші розумові здібності ледве топчуться на місці.

— Холмсе, ви мене вражаєте, — сказав Том.

— Не клей із себе розумника, Томе! — сказала Аліса, і Джордан обдарував її сонцесяйною посмішкою, у якій явно читалося обожнювання.

— Нічого подібного, — сказав Том. — Хлопець каже розумні речі.

— Це справді так, — сухо зауважив Директор. — Можливо, час від часу в Джордана й виникають проблеми з літературною англійською, але свою стипендію він отримував не за те, що відмінно ловив ґав. — Він побачив, що хлопчик сидить ні в сих ні в тих, і з любов'ю скуйовдив Джорданове волосся своїми кістлявими пальцями. — Будь ласка, продовжуй.

— Ну... — Слова давалися Джорданові важко (Клай це бачив), однак йому вдалося віднайти ритм оповіді. — Якби мозок справді був жорстким диском, то місце на ньому гуляло б. — Він побачив, що це зрозуміла тільки Аліса. — Сформулюємо це таким чином: у його властивостях було б написано, що 2 відсотки зайнято, 98 відсотків вільно. Ніхто насправді не має уявлення, навіщо потрібні ті дев'яносто вісім відсотків, але у них великий потенціал. Наприклад, люди після інсульту... щоб знову ходити і розмовляти, вони іноді відкривають у своєму мозку бездіяльні області. Це наче їхні розумові здібності оминають уражену зону. Світло вмикається у подібній області мозку, але з іншого боку.

— Ти таке вивчаєш? — спитав Клай.

— Я знаю це тому, що зацікавлюся комп'ютерами і кібернетикою, — знизав плечима Джордан. — А ще я читав багато кіберпанку. Вільяма Ґібсона, Брюса Стерлінга, Джона Ширлі...

— Ніла Стівенсона? — підказала Аліса. Джордан просяяв.

— Ніл Стівенсон — бог!