Розділ «Академія Ґейтена»

Збентежений, Том подивився на Алісу. Тільки Клай знав, що Том не тупий, і не вірив, що Том може так повільно переварювати інформацію.

— У тебе ж був комп'ютер, — почала пояснювати Аліса. — Я бачила його у твоєму кабінетику.

— Так...

— І ти встановлював програми, правильно?

— Ясна річ, але... — Том замовк і подивився Алісі просто у вічі. Вона не відвела погляд. — Їхні мізки? Ти маєш на увазі їхні мізки?

— Як ти думаєш, що таке мозок? — спитав його Джордан. — Великий старий жорсткий диск. Органічні мікросхеми. Ніхто не знає, скільки у ньому байтів. Мабуть, ґіґ у енному ступені. Нескінченна кількість байтів. — Він приклав руки до своїх маленьких акуратних вушок. — Ось тут, прямо всередині.

— Я у це не вірю, — сказав Том, але його голос звучав слабо, а обличчя виглядало хворобливо. І Клай подумав, що він все ж таки вірить. Подумки повернувшись до божевілля, що паралізувало Бостон, Клай був змушений визнати, що ідея переконлива. І, до того ж, страхітлива: пам'ять мільйонів, може навіть мільярдів, стерто в одну мить. Так можна було б вивести з ладу стару дискету, приклавши до неї потужний магніт.

Йому згадалася Темна Фея, подруга дівчинки з телефоном кольору перцевої м'яти. «Хто ти? Що відбувається? — крикнула Темна Фея. — Хто ти? Хто я?» І після цього почала бити себе у чоло ребром долоні й з усього розгону врізалася у ліхтарний стовп, і не раз, а двічі, перетворивши роботу дорогого ортодонта на гострі уламки.

Хто ти? Хто я?

Це був не її мобільний. Вона тільки вслухалася у нього і тому не дістала повної дози.

Уява Клая, думки якого досить часто формувалися не зі слів, а з зображень, намалювала яскраву картину. Екран комп'ютера, на якому суцільним потоком ідуть слова: ХТО ТИ ХТО Я ХТО ТИ ХТО Я ХТО ТИ ХТО Я ХТО ТИ ХТО Я, і нарешті, у самому низу, страшний і невблаганний, як доля Темної Феї, напис:

ЗБІЙ СИСТЕМИ

Темна Фея — частково стертий жорсткий диск? Жахливо, але схоже на жорстоку правду.

— Я здобув спеціалізацію з англійської, але в молодості читав багато літератури з психології, — розповів їм Директор. — Почав я, звісно, з Фройда, бо з нього починають усі... потім був Юнґ... Адлер... звідти я черпав знання, щоб досягти високого фахового рівня. Серед всіх теорій про роботу мозку виокремлюється найвидатніша — Дарвінова. У лексиконі Фройда ідея виживання як первинної настанови виражається через концепцію «ід», несвідомого. У Юнґа знаходимо ширшу ідею колективної свідомості. Ніхто, на мою думку, не сперечатиметься з тим, що якби все свідоме мислення, всю пам'ять, усю здатність до логічного мислення в одну мить стерли з людського розуму, то у ній залишилося б тільки первісне і жахливе.

Зробивши паузу, він озирнувся, щоб вислухати зауваження. Але всі мовчали. Схоже, вдоволений, Директор кивнув і продовжив свою розповідь.

— І хоча ні фройдисти, ні юнґіанці не виступили з такою заявою, вони рішуче висовують як можливе припущення, що у нас може бути ядро, єдиний базовий носій для всіх, або, кажучи мовою, близькою Джорданові, — один рядок написаного коду, який неможливо витерти.

— ПД, — озвався Джордан. — Первинна директива.

— Так, — погодився Директор. — В основі нашого єства, як бачите, ми зовсім не Homo sapiens. Наша сутність — божевілля. Первинна директива — вбивство. Чемність не дозволила Дарвінові таке сказати, друзі мої, але ми стали володарями землі зовсім не тому, що були найрозумнішими чи навіть найбільшими у світі скнарами, а тому, що завжди були найбожевільнішими, найкровожернішими виродками у джунглях. Саме це п'ять днів тому і продемонстрував нам Імпульс.

— Я нізащо не повірю, що ми спочатку були психами і вбивцями, а потім вже стали іншими, — сказав Том. — Господи, чоловіче, а як же Парфенон? А «Давид» Мікеланджело? А дощечка на Місяці, на якій написано «Ми прийшли з миром для усього людства»?

— На тій дощечці також ім'я Річарда Ніксона, — сухо нагадав йому Ардай. — Квакера, так, але навряд чи миротворця. Пане Маккурт... Томе... я зовсім не зацікавлений у тому, щоб звинувачувати все людство. Якби мені це було потрібно, то, напевно, я згадав би, що на кожного Мікеланджело знайдеться свій маркіз де Сад, на кожного Ґанді — свій Ейхман, а на Мартіна Лютера Кінга — Осама бін Ладен. Сформулюємо це таким чином: людина почала домінувати на планеті завдяки двом основним ознакам. Перша — це розум. А друга — абсолютна готовність вбити будь-кого, хто стане на заваді.