Розділ «Кашвак»

— Рей знайшов автобус, — наголосив Клай. — У ньому було приблизно дванадцять місць...

— Узагалі-то, шістнадцять, — виправив Ден. — Так було написано на щитку. Схоже, школи тут у них крихітні.

— Шістнадцять місць, за заднім сидінням багажне відділення для рюкзаків або легких сумок для виїзних екскурсій. Далі ви поїхали автобусом. А коли дісталися ґерлейвільської каменоломні, то хто запропонував зупинитися біля неї? Б'юся об заклад, що Рей.

— Так і було, — з подивом підтвердив Том. — Він сказав, що непогано було б приготувати якусь гарячу їжу і відпочити. А звідки ти знаєш, Клаю?

— Знаю, бо намалював, — відповів Клай, і це майже скидалося на правду: розповідаючи, він змальовував картину в уяві. — Дене, ви з Деніз та Реєм знищили дві зграї. Першу за допомогою бензину, а от для другої в хід пустили динаміт. Рей знав, як це зробити, бо використовував шашки, коли працював на прокладанні доріг.

— Бля! — видихнув Том. — Він знайшов динаміт на тій каменоломні, правда ж? Поки ми спали. Не дивно, що ми нічого не помітили — бо спали як убиті.

— Розбудив нас саме Рей, — продовжила Деніз.

— Не знаю, динаміт то був чи якась інша вибухівка, але я майже впевнений, що, поки ви спали, він зробив із того маленького автобуса бомбу на колесах, — сказав Клай.

— Це ззаду! — вигукнув Джордан. — У багажному відділенні.

Клай кивнув.

Руки Джордана стислися в кулаки.

— І скільки там, як ви думаєте?

— Поки не вибухне, не знатимемо, — відповів Клай.

— Давай з'ясуємо, чи правильно я тебе зрозумів, — утрутився Том. З гучномовців уже лунав не Вівальді, а Моцарт, «Легка вечірня музика». Той етап еволюції фонерів, на якому вони могли слухати Дебі Бун, вочевидь закінчився. — Він заклав бомбу в заднє відділення автобуса... а тоді якимось чином налаштував мобільний телефон, щоб той спрацював як детонатор?

Клай кивнув:

— Це я так думаю. Гадаю, у конторі каменоломні він знайшов два стільникових. Наскільки мені відомо, там могло виявитися й півдюжини — для робочих, апарати ж нині такі дешеві. Але важливо не це. Він під'єднав детонатори до вибухівки. Це так повстанці раніше підривали придорожні бомби в Іраку.

— І все це він зробив, поки ми спали? — спитала Деніз. — І нічого нам не сказав?

— Він тримав це в таємниці, щоб інформація не потрапила у ваші думки.

— І застрелився, щоби стерти це зі своєї голови, — сказав Ден і нервово розсміявся. — Та він герой, хай йому грець! Одне тільки забув: стільникові телефони не працюють далі того місця, де стояли довбані намети! Та готовий битися об заклад, вони навіть там ледве тягнули!

— Правильно, — кивнув Клай. На його губах грала посмішка. — Тому Лахмітник і дозволив мені залишити цей телефон у себе. Він не знав, що я з ним робитиму. Я не впевнений, чи здатні вони насправді думати...