Розділ «ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА»

586] «Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати? 587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем 588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає 589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого, 590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».

591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий 592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім. 593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками 594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши, 595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши, 596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць. 598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху 599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло 600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув. 601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта, 602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву. 603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії 604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись. 605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши, 606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив. 607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни 608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда 609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи, 610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим, 611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта. 612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких 613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу, 614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих. 615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши, 616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця. 617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом 618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє. 619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю. 620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками, 621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:

622] «Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних. 623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»

624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней 625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.

626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом, 627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам. 628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:

629] «Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло, 630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам: 631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув – 632] Добрий боєць чи поганий, – сам Зевс їх летом керує. 633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю. 634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб, 635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим 636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати. 637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем 638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну 639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати. 640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше 641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає 642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш. 643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, – 644] Темною хмарою всі – і люди, і коні вповиті. 645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв, 646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима, 647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».

648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало. 649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв, 650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва. 651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

652] «Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще 653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній, 654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше 655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».

656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний 657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари, 658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;

659] Ті не давали йому до волового жиру допастись, 660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса, 661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього 662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі, 663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим, 664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем. 665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний, 666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв 667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть. 668] До Меріона й Еантів обох він почав говорити:

669] «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне! 670] Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу 671] Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість. 672] Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли».

673] Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий, 674] Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять, 675] Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший. 676] Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить 677] Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом 678] Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє. 679] Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві 680] Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських, 681] Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв. 682] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища – 683] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм. 684] Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:

685] «Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш 686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась! 687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив 688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає, 689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв, 690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика. 691] Тож до Ахілла біжи – на човнах розказати ахейських 692] Все, що тут сталось, – нехай на човні порятує хоч голе 693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши. 695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами 696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся. 697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги, 698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши, 699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.

700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви 701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу. 702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів, 703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув 704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила. 705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий, 706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя, 707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:

708] «До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка 709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь 710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний. 711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись? 712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб, 713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись, 714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».

715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

716] «Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний! 717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе, 718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду 719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись. 720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше 721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».

722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши, 723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду 724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв. 725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром 726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих, 727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати. 728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу, 729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом. 730] Так і трояни – юрбою раніш за ахеями гнались, 731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних. 732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались, 733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше 734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.