Розділ «ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА»

ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ

1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала, 2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла. 3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих, 4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося. 5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:

6] «Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї 7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини? 8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем 9] Мати моя провістила колись і мені розказала, 10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий, 11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця? 12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний? 13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши, 14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».

15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце, 16] Син славетного Нестора близько до нього підходить, 17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.

18] «Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш 19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась! 20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим 21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла. 23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені, 24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши. 25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила, 26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський 27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками. 28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом, 29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів 30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками 31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали. 32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози. 33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі, 34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав. 35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула, 36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого, 37] Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили, 38] Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують. 39] Главка була серед них, Талея, також Кімодока, 40] Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія, 41] Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея, 42] Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава, 43] Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса, 44] Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома, 45] З ними – Доріда, Панопа й славетна також Галатея, 46] Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея. 47] Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса, 48] Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса, 49] Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують. 50] Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди 51] Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:

52] «Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно 53] Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце: 54] Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила 55] Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх 56] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний, 57] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні, 58] До Іліона послала його на човнах крутобоких 59] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи, 60] 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому. 61] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить, 62] Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі. 63] Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую, 64] Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».

65] Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею 66] Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо 67] Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались, 68] На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли 69] Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого. 70] Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна. 71] Синову голову з зойком болючим вона охопила 72] І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим: 73] «Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?

74] Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання, 75] Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався. 76] Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських, 77] І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику». 78] Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий: 79] «Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць, 80] Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш, 81] Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство, 82] Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор 83] Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне, 84] Подиву гідне, – богів подарунок Пелеєві славний 85] В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе. 86] Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря 87] Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину! 88] Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш, 89] Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи, 90] І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить 91] Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор 92] Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання, 93] За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»

94] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда: 95] «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш! 96] Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля». 97] В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий: 98] «Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби 99] Свого товариша, й він далеко від рідного краю 100] Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно. 101] Вже не вернутись мені до любого рідного краю, 102] Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших 103] Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий. 104] При кораблях тут сиджу – землі тягарем безкорисним, 105] Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе 106] В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене. 107] Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча 108] Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями. 109] Меду солодший стікає спочатку він в груди людини, 110] Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим. 111] Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон. 112] Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже; 113] Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо. 114] Нині ж за голову любого друга я йду відомстити 115] Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче 116] Зевс та інші богове мені її раптом послати. 117] Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла, 118] Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.

119] Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери. 120] Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає, 121] Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику. 122] Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських 123] Сльози із ніжних облич обома витирати руками 124] Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, – 125] Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго! 126] Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, – не скорюсь я!» 127] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

128] «Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором 129] Товаришів захищати у скруті від гибелі злої. 130] Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче 131] Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний 132] Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю, 133] Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель. 134] Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки 135] Власними сам не побачиш очима мене біля себе. 136] Завтра із першим сонячним променем я повернуся 137] І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».

138] Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина 139] І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:

140] «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря. 141] В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця, 142] Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу 143] І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати 144] З міді блискучої сину моєму озброєння славне».

145] Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди, 146] А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу 147] Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.

148] Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж 149] З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця 150] І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних. 151] Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям 152] Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла, 153] Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні 154] З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум'я бурне. 155] Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний, 156] Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу, 157] Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним, 158] Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили, 159] То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись, 160] Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав. 161] Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби, 162] Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть, 163] Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті, 164] Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла. 165] Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись, 166] Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея 167] Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю, 168] Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.

169] Стала вона біля нього й промовила слово крилате:

170] «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший, 171] І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього 172] Перед човнами палає. Бійці один одного гублять – 173] Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло, 174] Вої ж троян – за вітрами овіяний мур Іліона 175] Прагнуть його затягнуть, а найбільше – осяйливий Гектор 176] Рветься до того, – Патроклову голову хоче на палю 177] Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши. 178] Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може 179] Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських! 180] Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»

181] В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий: 182] «Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»