Розділ «ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА»

170] «Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти! 171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим 172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній. 173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби 174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь. 175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся. 176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса. 177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить 178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. 179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі, 180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим, 181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий, 182] Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло».

183] Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:

184] «Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні! 185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу, 186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла 187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».

188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний 189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи 190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром 191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну. 192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє: 193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим 194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну 195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку 196] Подарували небесні богове, а той, постарівши, 197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.

198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний, 199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю, 200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:

201] «О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе 202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну 203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли. 204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем, 205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну 206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили, 207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому, 208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».

209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон. 210] Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий 211] В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги 212] Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої 213] З криком гучним. Перед лавами їх він з'явився в блискучім 214] Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда. 215] Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом – 216] Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху, 217] Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору, 218] Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, – 219] Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:

220] «Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших! 221] Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу, 222] До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,

223] А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками 224] Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв. 225] Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням 226] Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню. 227] Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох – загибель 228] Чи порятунок, – інших розмов на війні не буває. 229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам, 230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, – 231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши 232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».

233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв, 234] Високо знявши списи. Велика зросла в«них надія 235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло. 236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він. 237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

238] «О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь 239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну. 240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, – 241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, – 242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись, 243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола 244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила. 245] Клич, проте, кращих данайських бійців, – може, хтось нас почує!»

246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний. 247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:

248] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду! 249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною 250] Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загоном 251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу! 252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні 253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.

254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом, 255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».

256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий. 257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового; 258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш 259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний. 260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати 261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор. 263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами, 264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні 265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, – 266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї 267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом, 268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо 269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну 270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний, 271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда. 272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським 273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв. 275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого 276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа 277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї 278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі 279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея 280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв. 281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий 282] На роз'ярілого вепра, що в горах оточений псами 283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає. 284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона, 285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави, 286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням 287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу 289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви. 290] Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши, 291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель 292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли. 293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього 294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив, 295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий, 296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий, 297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї 298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю 300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився 301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши 302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало, 303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом. 305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно 306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв, 307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї 308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним. 309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини 310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря. 311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.