Розділ «РОЗДIЛ ЧЕТВЕРТИЙ»

— Ти ще й регочеш, вилупку? — пiдняв патерицю старий.

— А що ж, плакати? — скинув картуза син.

— Краще б заплакав, дурноверхий, коли розгубив обручi вiд макiтри. Чи ти нiмицi об'ївся, чи з великого розуму пришелепуватим став? Коли це i хто це на всьому бiлому свiтi бачив у нашого мужика пiанiну?

— То ще побачать, тату. Є час! Вам ворота вiдчинити?

— Ой, не вiдчиняй, сучий сину, бо поб'ю на тобi усю патерицю! — попелом тряслася на головi старого наморозь, гасячи останнiй вогонь чуприни. — I чого вас тiльки вчать бiльшовики?

— Та чогось учать.

— Воно й видно по тобi. Хiба нам до музики? Мужицька музика — цiп i коса!

Себастiян уперто трiпонув своїм густим, з полум'я вихопленим чубом:

— Я, тату, з чотирнадцятого року i по нинiшнiй день стiльки наслухався пекельної музики, що менi ця буде як лiки.

— Лiки! — перекривив батько. — Твої лiки тепер — сало чи смалець. Хоч би зачуханого кабанчика з економiї приволiк. Еж нi, не вистачило на це голови. Усе ж село смiється i з мене, i з тебе.

— Та це добре, коли смiється, аби не голосило. Може, послухаєте трохи музики? — кивнув головою на хату.

Старий озирнувся навкруги i почав потроху втихомирюватися.

— I що, оглашенний, таки навчився хоч трохи бринькати якусь бариню-судариню?

— Нащо нам такий непотрiб?

— I щось таки граєш?

— З горем пополам.

— Хто ж тебе навчив?

— Революцiя!

— Революцiя?… — задумався старий. — Що ж, вона може. Ну, йди, заграй.

— А чого ж ви до хати не зайдете? Старий покосував на вулицю: