— О, це ти! — сказала вона, побачивши Гаррі. — Чого ти хочеш тепер?
— Запитати, як ти померла, — відповів Гаррі. Мірта відразу разюче змінилася. Здавалося, її ще ніколи не запитували про такі приємні речі.
— О-о-ох, це було жахливо! — радісно протягла вона. — Це сталося саме тут. Я померла в оцій кабінці. Я дуже добре пам'ятаю це. Я сховалася, бо Олива Горнбі глузувала з моїх окулярів. Двері були зачинені, я плакала, а тоді почула, що зайшли якісь люди. Вони дуже кумедно розмовляли. Якоюсь незрозумілою мовою. Але найдужче мене обурило, що говорив хлопець. Тому я відчинила двері, хотіла сказати, щоб він забирався до свого туалету, а тоді… — Мірта поважно випнула груди, а її обличчя засяяло, — я померла.
— Але як? — запитав Гаррі.
— Не знаю, — тихенько відповіла Мірта. — Я тільки пам'ятаю двоє величезних жовтих очей. Усе моє тіло мовби застигло, а тоді я кудись попливла… — Вона замріяно глянула на Гаррі. — Потім я знову повернулася сюди… Знаєш, я вирішила позбиткуватися над Оливою Горнбі. О, вона таки пошкодувала, що насміхалася з моїх окулярів!..
— А де ти побачила ті очі? — поцікавився Гаррі.
— Десь там, — непевно показала Мірта на раковину навпроти своєї кабінки.
Гаррі й Рон підійшли туди. Локарт лишився ззаду, а його обличчя застигло в цілковитому жаху.
На перший погляд це була звичайна раковина. Вони уважно оглянули її з усіх боків, навіть труби під нею. Аж раптом Гаррі побачив — на одному з мідних кранів була зображена маленька змійка.
— Цей кран ніколи не працював, — весело сказала Мірта, коли Гаррі спробував його відкрутити.
— Гаррі, — порадив Рон, — скажи що-небудь. Парселмовою.
— Але ж я… — Гаррі замислився. Досі йому вдавалося говорити зміїною мовою тільки тоді, коли він опинявся перед справжньою змією. Він пильно глянув на зображення змії, намагаючись уявити, що вона справжня.
— Відчинися! — звелів він. Допитливо глянув на Рона.
— Це наша мова, — зітхнув, похитавши головою, Рон.
Гаррі знову подивився на змійку, силкуючись повірити, що вона жива. Поворушив головою, і в мерехтливому сяйві свічки йому здалося, ніби й вона ворухнулася.
— Відчинися! — повторив він.
Але цього разу замість слів з нього вирвалося дивне сичання, кран засяяв сліпучо-білим світлом і почав відкручуватися. Наступної миті зарухалася раковина. Зненацька вона просто зникла, і на її місці відкрилася велика труба, досить широка, щоб туди могла пролізти людина.
Гаррі почув, як охнув Рон, і повернувся до нього. Він уже вирішив, що робити.
— Я лізу туди, — сказав Гаррі.
Він не міг не полізти, надто тепер, коли знайдено вхід до Таємної кімнати і доки існує хоч найменший, найнеймовірніший шанс, що Джіні жива.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гаррі Поттер і таємна кімната» автора Ролінг Джоан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „— РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ — Таємна кімната“ на сторінці 10. Приємного читання.