Розділ «ІV»

- Я не знаю ніякого царя, крім великого Чінгісхана, пана всього світу! - сказав боярин. Се була звичайна формула піддання. Пета тоді поважно, але радо простяг бояринові руку.

- В пору приходиш,- сказав Пета,- ми дожидали свого союзника.

- Я знаю свій обов'язок,- сказав Тугар Вовк.- В однім лишень я переступив ваш звичай: я привів доньку свою до табору.

- Доньку? - сказав зачудуваний Пета.- Хіба ж ти не знаєш, що звичай наш забороняє женщинам вступати в збір вояків?

- Знаю. Але що ж я мав зробити з нею? У мене нема дому, ні родини, ні дружини! Крім мене і великого Чінгісхана, вона не має ніякої опіки! Мій князь рад був позбутися мене зі свого міста, а ті прокляті смерди, мої невольники, збунтувалися против мене.

- Але все ж таки тут вона не може лишитися.

- Я прошу внуків великого Чінгісхана позволити їй лишитися нинішню ніч і завтрашній день, поки не винайду для неї безпечного пристановища.

- Для другів наших ми гостинні,- сказав Пета, і потім, обертаючись до

Мирослави, він сказав ламаною руською мовою:

- Зблизись, дивчина!

Мирослава аж затремтіла, почувши ті звернені до себе слова страшного монгольського начальника. Повними ненависті й погорди очима гляділа вона на того нищителя Русі, зовсім не слухаючи його слів.

- Зблизись, Мирославе! - сказав її батько.- Великий начальник монгольського війська ласкавий до нас.

- Не хочу його ласки! - відказала Мирослава.

- Зблизись, розказую тобі! - сказав грізно боярин. Мирослава неохітно зблизилася.

Пета своїми малими блискучими очима поглянув на неї.

- Гарни дивчина! Жаль, що не остатись. Гляди, дивчина, на свій тат. Будь вірна велики Чінгісхан. Велика лас ка буде! На тоюі, дівчина, отсе коко, з вашого князь Мстислав. Знак безпеки. Покажи монгольськи вояк - усі пропустить, нічого злого не зробить. А тепер до шатра?

З тими словами Пета подав Мирославі зі свого пальця великий золотий перстень, здобутий ним у битві над Кал-кою з князя Мстислава. На перстені буз великий золотисто-зелений берил із вирізаними на нім фігурами. Мирослава вагувалася, чи прийняти дар від ворога,- може, навіть заплату за батькову зраду.

- Візьми, доню, сей знак від великого внука Чінгіс-хана,- сказав боярин.- Се знак його великої ласки для тебе, дає тобі безпечний прохід у монгольськім таборі.

Нам-бо прийдеться розстатися, доню. їх воєнний звичай забороняє женщинам бути в таборі. Але з тим пер amp;тенем ти можеш безпечно приходити і виходити, коли тобі запотребиться.

Мирослава ще вагувалась. Але, втім, нова якась дума шибнула їй у голову - вона взяла перстень і, відвертаючись, уриваним голосом сказала: