- Старче, ти, бачу, завзявся роздратувати мене?
- Боярине, уважай, що тут суд громадський, а не забава! Скажи мені: осідаючи на тухольській землі, чи хотів ти бути членом громади, чи ні?
- Я присланий сюди князем як воєвода.
- Ми сказали тобі, що не признаємо права тзого над нами, а особливо права на нашу землю. Не тикай, боярине, наших земель і наших людей, а тоді, може,;.іи приймемо тебе до своєї громади як рівного між рівних.
- От як! - скрикнув гнівно Тугар Вовк.- Отака ваша справедливість! То я мав би нехтувати княжу ласку, а допрошуватися ласки від смердів?
- Що ж, боярине, інакше ти не можеш бути нашим громадянином, а не належного до громади громада й терпіти у себе не схоче.
- Не схоче терпіти? - насмішливо скрикнув Тугар Вовк.
- Батьки наші казали нам: шкідливого і непотрібного члена громади, розбійника, конокрада або посторон-нього, що без волі громади забирав би громадські землі, з родиною такого прогнати з границь громадських, а дім його розвалити і зрівняти з землею.
- Ха-ха-ха! - зареготався силуваним сміхом боярин.- То ви сміли б мене, княжого боярина, наділеного княжою ласкою за мої заслуги, рівняти з розбійниками і конокрадами?
- Що ж, боярине, а скажи сам по совісті, чи ліпше ти поступаєш з нами, як розбійник? Адже ж землю нашу забираєш - наше найбільше і єдине добро.
Людей наших гониш і вбиваєш на смерть, худобу нашу стріляєш! Чи так роблять чесні громадяни?
- Старче, покинь таку мову, я її не можу слухати, вона нарушає мою честь.
- ІІостій, боярине, я ще не скінчив,- сказав спокійно Захар Беркут.- Отеє ти згадав про свою честь і раз у раз говориш про свої великі заслуги. Будь ласкав, скажи нам, які се твої заслуги, щоб і ми могли вшанувати їх!
- У двадцятьох битвах я проливав свою кров!
- Кров свою проливати, боярине, се ще не заслуга. І розбійник не раз проливає свою кров, а його ж за те вішають. Скажи нам, проти кого і за ким ти воював?
- Проти князя київського, проти князів волинських, і польських, і мазовецьких…
- Досить, боярине! Ті війни - се ганьба, не заслуга, і для тебе, і для князів. Се чисто розбійницькі війни.
- Я воював і проти монголів над Калкою.
- І як же ти воював протії них?
- Як то як? Так, як повинен був воювати, не вступаючись із місця, поки, ранений, не дістався до неволі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захар Беркут» автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІIІ“ на сторінці 9. Приємного читання.