Розділ «ІIІ»

- Він велів мені бути сторожем його земель і його підданих, воєводою і начальником Тухольщини і дав мені і моїм потемкам у вічне посідання тухольські землі в нагороду за мою вірну службу. Ось його грамота, його печать

і підпис!

При тих словах боярин гордим рухом руки вийняв із-за широкого ремінного пояса княжу грамоту і підняв її вгору, показуючи громаді.

- Сховай свою грамоту, боярине,- сказав спокійно Захар,- ми не вміємо її читати, а печать того князя для нас не закон. Радше сам ти скажи нам, хто се такий той твій князь?

- Як то? - крикнув здивований боярин,- Ви не знаєте князя Данила?

- Ні, не знаємо ніякого князя.

- Володаря всіх земель, усіх осель і міст від Сану аж до Дніпра, від Карпат аж до устя Бугу?

- Ми не видали його ніколи, і у нас він не володар. Адже пастух, володар отари, стереже її від вовка, гонить її в спеку полудня до холодного потоку, а в холод ночі до теплої, безпечної кошари. А князь чи робить се зі своїми підвладними?

- Князь робить з ними ще більше,- відповів боярин.- Він дає їм мудрі права і мудрих суддів, посилає їм своїх вірних слуг, аби боронили їх від ворога.

- Не по правді сказав ти се, боярине,- замітив строго Захар.- Бач, сонце на небі закрило своє ясне лице, щоб не слухати твоїх кривих слів! Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших. Мудрих суддів княжих ми не видали досі і жили тихо, в згоді й ладі, судячись самі громадським розумом. Батьки наші здавна вчили нас: один чоловік - дурень, а громадський суд - справедливий суд. Без княжих воєвод жили наші батьки, жили й ми досі, і, як бачиш, хати наші не попустошені, і діти наші не забрані до ворожої неволі.

- Так було досі, але відтепер не так буде.

- Як буде відтепер, сього ми не знаємо, і ти, боярине, не знаєш. Одно ще тільки скажи нам: твій князь чи справедливий чоловік?

- Весь світ знає і подивляє його справедливість.

- То він, певно, і тебе вислав, щоб ти в наших горах насаджував справедливість?

Боярин змішався сим простим питанням, але по хвилевім вагованню сказав:

- Так.

- А як думаєш, боярине, чи справедливий може несправедливо кривдити своїх підвладних? Боярин мовчав.

- Чи може він несправедливими поступками насадити в їх серця справедливість

і, кривдячи їх, з'єднати для себе їх любов і повагу?

Боярин мовчав, граючись вістрям свойого топора.