Розділ «ІIІ»

- А відки ти се анаєш, старче? - запитав він.

- Я й се скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в громадах і в їх вольнім союзі. Зі всімп підгірськими громадами ми стоїмо в зв'язку: вони обов'язані нам, а ми їм докосити якнайшвидше всякі вісті, важні для громадського життя. Підгірські ж громади стоять у зв'язках з дальшими, покутськими та подільськими, тож про все, сяк чи так важне для нас, що діється на нашій Червоній Русі, йде блискавкою вість від громади до громади.

- Що вам з вістей, коли помогти собі не можете! - згірдно буркнув боярин.

- Правду сказав ти, боярине,- сумно відповів Захар.- Подільські та покутські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами, які не позволяють їм мати своє оружжя, ані вправлятися в робленню ним. От і бачиш, боярине, що се значить: єдинитн силу народу в одних руках!

Щоби з'єдинити в одних руках силу народу, треба ослабити силу народу. Щоб одному надати велику власть над народом, треба кождій громаді відібрати її свободу, треба розбити громадські зв'язки, обезоружити громадські руки. А тоді всяким монголам одверта дорога в нашу країну. Бо поглянь тепер на кашу Русь!

Твій владник, твій могу-чий князь Данило пропав десь безвісти. Замість обернутися до свого народу, віддати йому його свободу і зробити з нього живу, непоборну запору проти монгольського наїзду, він, поки монголи руйнують його край, побіг до угорського короля, у нього благаючи помочі. Але угри не поквапні помагати нам, хоч і їм самим грозить та сама навала. Тепер твій

Данило щез десь, і, хто знає, може, незадовго його побачите в таборі монгольського хана яко його вірного підданця, щоб ціною неволі й пониження перед сильнішим купити собі власть над слабшими.

Боярин слухав того оповідання, і вже голова його почала укладати плани: що діяти? Як використати таку пору?

- Так, кажеш, монголи грозять нападом і отсим горам?

Захар якось значучо всміхнувся на те запитання:

- Грозять, боярине.

- І що ж ви думаєте робити? Піддаватися чи боронитися?

- Піддаватися їм не можна, бо всіх, хто їм піддається, женуть вони на службу, і то в перші ряди, в найтяжчі бої.

- Значить, ви хочете боронитись?

- Що сила наша, спробуємо зробити.

- Коли так, то прийміть мене за свого воєводу. Я вас поведу до бою проти монголів!

- Постій, боярине, ми ще не дійшли до вибору воєводи. Ти ще не витолкувався зі своїх поступків у нашій громаді. Твою щиру волю до служби громаді ми приймемо, але батьки наші казали нам, що до чистого діла треба й чистих рук. А чи будуть твої руки чисті до такого діла, боярине?

Тугар Вовк змішався трохи таким наглим зворотом, а далі сказав:

- Старче, громадо,- покиньмо давні урази! Ворог зближається, з'єднаймо свої сили проти нього! Доправ-дуючись своєї урази, ви можете лише пошкодити ділу, а хісна ніякого собі не добудете.

- Ні, боярине, не говори сього! Не своєї урази ми до-правдуємось, але самої правди. Неправдою прийшов ти до нас, боярине, не по правді поступав з нами,- і як же ми можемо повірити тобі начальство над собою в війні з монголами?