Розділ «VIII»

– І драгуни, кажеш, передалися? – спитав один з драгунів.

– І драгуни передалися. Всі, як єсть, схизматики прилучилися до козаків, покинувши нас, поляків самих... Ну, там і сила була. З козаками ж, ще й татари!..

У цю добу з-під брами вийшов Блясь, що був тут біля варти, й, почувши про втікача, зараз повів його до коронного гетьмана. Разом з ними хотів увійти під браму й Цимбалюк, але хорунжий рішуче спинив його.

– Куди козак? Гей, вартові, назад його!

– Мені до коронного гетьмана... – обізвався Цимбалюк.

– Про що? Яка справа?

– Дочку шукаю. Гусари в замок узяли.

– Геть к бісам! – крикнув шляхтич. – Буде гетьман шукати твою дочку! Не бійся, як стане непотрібна, так випустять!

– Нема чого глузувати, пане хорунжий! – сказав Цимбалюк суворо. – Я козак, відомий ясновельможному гетьманові. Мені пильно треба до нього!

– Назад кажу! Гетьман тепер на бенкеті! Ніколи йому з тобою балакати.

– Ні, я мушу його бачити! – завзявся Данило.

– Гей, вартові! – гукнув Блясь – Викиньте його за браму, та надавайте добре, щоб не сперечався!

Вартові вхопили Цимбалюка, але, поважаючи його старість, не били, а тільки відвели геть від брами. Обурений і сумний вернувся Цимбалюк до хати та й там застав не радість: знахарка сказала, що хвороба сталася Ганні через ляхівcьке катування, а чи видужае вона, чи ні, то вже як Бог дасть. Виходячи, вона похвалилася зварити й принести якогось зілля, щоб напувaти хвору, та, з тим і пішла.

Сумно минала ніч. Хвора в сні кидалася, марила й голосно верзла щбсь без пам’яти. Данило що-разу вставав до неї, не маючи змоги заснути. Аж ранком хвора неначе заснула спокійніше, проте Данило вже не міг спати й, убравшись, пішов знову до замку з надією доступитись таки до коронного гетьмана. Біля замку він застав метушню. Під брамою що-раз сновигали шляхтичі, виїздили вершники й усі кудись поспішалися, а через кілька лвилин по всьому Корсуні засурміли в сурми, щоб військо лаштувалося до походу.

На всі прохання Цимбалюка пустити його до замку, вартові одмовляли, що заборонено; шляхтичі-ж, почувши вчора від утікача про зраду реєстрових козаків під Жовтими Водами, поглядали на нього непевнимичима.

Скоро до замку почало збиратися поцьське військо, і Цимбалюка прогнали геть з майдану.

– Доведеться шаблею добувати дочку! – думав старий козак, йдучи до своєї хати. – Тільки як це зробити? Єдиний шлях – йти до Хмельницького й привести його сюди, але на кого покинути Ганну?

Ганна своєю хворобою зв’язала Данилові руки й тепер, коли він увесь горів помстою, мусів упевнитись, що нічого не владен зробити.

Польське військо виходило з Корсуня й Цимбалюк мав надію, що хоч тепер випустять Прісю з замку. Справді, чимало покривджених та осоромлених дівчат через скілька годин було випущено, але Пріся не вернулася.

Цимбалюк і після виїзду Потоцького що-дня ходив до замкової браи, але всі його домагання були даремні: у замок його не пускали.