Розділ «VIII»

Ледве здержуючи в собі обурення Цимбалюк спитав:

– Де ж мої – жінка й діти?

– Жінка там! – показав один улан на двері в малу світлицю. – Ну, а дітей навряд чи відшукаєш.

Чуючи лихо, Данило відчинив двері в доччину світлицю й побачив Ганну на ліжку. Вона тепер була вже при пам’яті, але третій день лежала хвора. Побачивши чоловіка, вона скрикнула, хотіла підвестись, але не мала сили й залилася сльозами.

– Ганно, Ганно!.. – питав Цимбалюк, припавши до жінки.

– Що тобі?

Уста й руки хворої були розпалені, як на вогні, а проте сама вона трусилася в пропасниці.

– Слава тобі, Господи!– ти живий над силу проказала хвора. – Думала, помер уже, або ляхи вбили!

– А Пріся ж де? Микита де? – питав Цимбалюк з нудьгою в серці, бо розумів, що коли б вони були тут, то не лежала б мати в хаті безпорадною.

Хвора не мала сили відповідати й просила пити, бо лежала, не пивши, вже два дні. Випивши води, вона розказала про все, що сталося після виїзду чоловіка з Корсуня, й про знущання, яке вчинили над нею поляки. Данило слухав жінку, не перепиняючи й заспокоював її, коли вона дуже хвилювалась.

– Він здавався спокійним, і тільки зморшки що все дужче напружувалися на його високому чолі, та тихий стогін, що вибивався з його грудей, виявляли, яку муку приймав старий козак, слухаючи оповідання своєї жінки.

Коли Ганна доказала до останнього дня й знесилено заплющила очі, Цимбалюк наблизився до покуття, ререхрестився на образи й голосно проказав:

– Прости мені, Милосердний Боже, що я сорок років служив ворогам нашим, ляхам: бився за них з рідними братами, низовими козаками, й допомагав ворогам гнітити люд наш посполитий – український! Нехай не буду я козаком, не побачу більше рідної дитини, нехай не прийме мене земля й викине з домовини на поталу звірю, коли пошкодую своє життя, щоб помститися на ляхах за всі їхні кривди!

Заспокоївши Ганну на тому, що дійде до самого коронного гетьмана й таки одшукає Прісю, він пішов покликати бабу знахарку.

Заглянувши по дорозі до де-кого з приятелів, Цимбалюк довідався, шо ввесь Корсунь був набитий польським військом і що нікого з української молоді по хатах немає, бо всі парубки повтікали в ліс, а далі почали тікати туди й дівчата, яким пощастило уникнути польських рук, а багато дівчат та молодиць терпить ганьбу й знущання від польської шляхти в замку.

– Привівши до Ганни знахарку, Цимбалюк зразу ж пішов до замку й потрапив туди саме під той час, коли з під Жовтих Вод прибіг жовнір-недобиток і біля брами розповідав цілому натовпові драгунів та жовнірів про загибель польського війська Стефана Потоцького.

Натовп, дивуючись, слухав те оповідання, не знаючи ще, чи вірити тому, що говорив утікач, чи не вірити.

Прилучившись до натовпу, Данило пильно прислухався до розмови.

– Так реєстрові козаки, кажеш, перейшли на бік Хмельницького? – спитав він оповідача, дослухавши його оповідання.

– Кажу ж, що перейшли... І навіть шляхтич, полковник Кричевський, передався ворогам.