Розділ «V»

– О, дід Яків – це міцний дід; сидить, мовчить та тільки сопе, – сказав Леонід Семенович.

– А чарки не минав? – спитав о. Артемій.

– І чарки не минав, і з-за стола вийшов тверезий. Цей дід якийсь крем’яний, неначе штукований, складений з крем’яної мозаїки: не швидко розсиплеться, – сказав Леонід Семенович.

– Дотягне до ста рік, – обізвалась Сусана Уласівна.

– А може, ще й за сто перетягне, – сказала Ватя.

– Були де в гостях в цім місяці? Забавлялись? – спитала Сусана Уласівна в Леоніда Панасенка.

– Був у кількох сусідів та в свого батюшки. Але тепер саме настав гарячий час: скрізь робота, усім ніколи, усім не до гульні. І в нас вдома робота аж горить, – сказав Леонід Семенович.

– Бачились з Антосею? – спитала Ватя й допитливими очима зирнула на панича.

– Зустрічався разів зо два в гостях, – сказав Леонід Семенович.

– Все така весела та проворна? – допитувалась Ватя. – Чи поправилась хоч трохи, покращала?

– Здається, трошки стала повніша, але, сказати по правді, я й не придивився гаразд, бо вона швидко чогось поїхала додому.

Ватя зраділа: їй неначе стало легше на душі. Вона скоса поглядала на батька й боялась, щоб він часом не виніс газети та не почав голосно читати її гостеві, їй хотілось з ним поговорить, побалакать, та ще й на самоті. Але о. Артемій таки не забувся про свої газети, схопився з стільця, побіг до столової й виніс листок газети. В Ваті аж у душі похололо.

«Ну, тепер почнеться ж трактація про політику! І який дідько повигадував оті газети, щоб тільки одбивать ними паничів од паннів!» – подумала Ватя. І їй забажалось вирвать ту газету з батькових рук і шпурнуть її за вікно.

Але о. Артемій на це не вважав і поштував гостя читанням якихсь нецікавих уривків та звісток та розмовою про політику. Коли це, на Ватине щастя, в світлицю вступила наймичка й заповістила, що куми принесли хрестить дитину. Ватя була ладна цмокнуть тих кумів в самісінькі губи.

О. Артемій вийшов. Сусана Уласівна трохи побалакала й собі вийшла до пекарні для якоїсь куховарської справи, а може, й зумисне. Ватя зосталась з Леонідом Семеновичем вдвох.

Леонід Семенович одразу прикмітив, що Ватя змінила тон: вона почала розважать гостя в поважній ролі хазяйки.

– Куріть, будьте ласкаві! – сказала вона й достала з п’яніна тютюн та сірнички, поставила перед паничем, а сама сіла на канапі, зробила собі папіроску й почала курити.

– І ви курите? – спитав в неї панич.

– Так, вряди-годи, як часом припаде охота, але завжди або часто дуже – не курю, – сказала Ватя, бо вона й справді взяла в руки папіроску, щоб удавать з себе сьогочасну панну, навіть лібералку.

Вона сіла серед канапи, сперлась ліктем на вишивану подушку, заклала ногу на ногу по-паничівській, ще й трохи простягла її набік, що в сільських паннів вважається за страшенний лібералізм.