Розділ «V»

– Та це я, о. Артемій! їду з Корсуня та оце й забіг до вас на часочок: маю цікаву звістку! – гукав за вікном о. Артемій.

«А бодай тебе! Потрібна мені твоя цікава звістка, як торішній сніг», – думав о. Порфирій і пішов одчинять двері одвідачові.

Цей настирливий одвідач увійшов в покої й приніс таку звістку, що один з київських протопопів помер, а другий овдовів, а одного сусіда скинули з благочинного.

– Чи в вас вже готовий самовар? – спитався о. Артемій в господаря.

– Мабуть, вже готовий. От зараз спитаю в клюшниці, – сказав з розтягом хрипким голосом о. Порфирій, накидаючи на себе кафтан наопашки і виходячи в столову, де вже стояв на столі самовар.

– Вже готовий. Прошу до столової, а я тим часом вмиюся та трохи причепурюсь, – говорив о. Порфирій.

О. Артемій вступив до столової. Клюшниця увійшла, налила йому стакан чаю. О. Порфирій хапком вмився, зачесав на швидку руку свої коси рідким металічним гребінцем, перехрестився, прочитав на ході «Отче наш» і ввійшов до столової.

– Куди це ви так спозаранку їздили? – спитав він в о. Артемія.

– Та це бігав до Корсуня за усякими хазяйськими закупками та думаю: забіжу на часок до вас та розпитаю, чи не чуть яких новинок. Ви все-таки міська людина, ближче живете од вокзалу і… од о. Сави.

– А о. Сава вже розпочинає будувать нову церкву, – промовив о. Порфирій. – Ще торік чи, либонь, позаторік підлабузнивсь до консисторських урядовців, виканючив собі в консисторії просильну книгу, послав по селах дідів: діди нажебрали пашні та грошей, а о. Сава з нічого та й зробить щось, – говорив о. Порфирій.

– О! він хоч висвятивсь на попа з дяків, але з його митець на всі руки! Що ж тут у вас чуть нового? – спитав о. Артемій.

– Нічого такого. В Богуславі крамар Аврум нагло вмер, цебто повісився, – сказав о. Порфирій.

– Невже! Ото диво! Здоровий був чолов’яга, зовсім здоровий; і крамницю добру мав. Царство йому небес… – прохопився о. Артемій і вже поклав пучку на чоло, щоб перехреститься. – Чи то пак… Трохи не перехрестився за жида. Та вже де він буде на тім світі, там і буде. Земля над ним пером! З якої ж то причини він повісивсь? – допитувався о. Артемій. – Чи не збанкротував часом?

– Хто його знає! Не може бути: він багатенький, а втім, хто знає чужу кишеню! – сказав о. Порфирій.

– Доктори хотіли пороть Аврума, а жиди підняли ґвалт, сливе бунт: так і обстали хмарою Аврумів дім. Давали докторові хабара сто карбованців, щоб не поров, а він не взяв; тоді вони всунули йому хабара двісті карбованців: він узяв і дозволив поховать Аврума.

– Двісті карбованців дурнички, з доброго дива! От нам ніхто не дасть двісті карбованців дурно, – говорив о. Артемій.

– Авжеж не дасть дурно! – сказав о. Порфирій.

– Та це й усі ваші новинки? – допитувався о. Артемій, допиваючи другий стакан чаю.

– Усі, – обізвався о. Порфирій апатично, ніби спросоння.

– Ой, час мені додому! Треба поспішать! В мене вже сійба починається. Роботи, роботи! Ой, трудовники ми, трудовники, а користі з тієї праці, як кіт наплакав, – говорив о. Артемій.