Розділ «I»

– Я думаю, що не такий чорт страшний, як його малюють, – обізвався спокійно о. Порфирій, – владика страшніший за пруссаків.

О. Артемій підбіг до о. Порфирія. поклав йому на плече одну руку, нахиливсь і промовив сливе на вухо: «Буде война».

Промовив він це та знов одскочив од о. Порфирія, як опечений.

Стара панна тільки стояла та витріщала очі на о. Артемія. Витріщав на його очі й о. Порфирій.

– Прощайте! Зоставайтесь здорові! Час додому, – несподівано сказав о. Артемій, щільно поцілувався тричі з о. Порфирієм, тикнув руку панні і, як метіль, повіявся в прихожу.

Надворі тим часом піднявсь вітер. З заходу наступала чорна хмара. Вітер аж свистів, гнув верхи дерева, піднімав страшну куряву на містечку, на шляху. Курява підбилась вгору, мов хмара, летіла смугами по вулицях, вилася, мов дим, вздовж шляху.

– Та зостаньтесь на ніч! Та хоч переждіть оцю лиху годину! – просив о. Артемія хазяїн.

– Спасибі! не можна!

– Та це ж гірше од Бісмарка! Гірше од пруссаків! – сміявся з ґанку хазяїн.

– Спасибі! не можна! – гукнув о. Артемій і неначе впав у повозку.

Швидко коні його й колісниця ніби пірнули в страшну піскувату хмару й ніби потонули в їй.

– Аки Ілія пішов на небо й потонув у хмарі, – промовив о. Порфирій до сестри, осміхаючись.

Вже в глупу ніч вернувся о. Артемій додому й застукав у шибку вікна так раптово, що трохи не розбив скла. В домі вже всі полягали спати. Сонна наймичка вискочила й одсунула засов в дверях.