Розділ «I»

– А штунди, о. Артемій, ще нема в вас в Горобцівці? – спитав о. Порфирій.

– Ні, нема; не чуть.

– І в мене нема. Але листвинський протопресвітер оце вчора казав мені, що вона вже є коло вас кругом, і в Комарівці, і в Шендарівці, і в Хильках.

– І в Шендарівці? Чи не бреше часом протопресвітер?

– О, протопресвітер усе знає гаразд! – обізвався о. Порфирій. – Казав, що в Шендарівці пішло в штунду шість сім’їв і що якась проповідниця-штундка, якась дівка Тетяна, була й у вашому селі і в когось ночувала аж дві ночі.

– Була й ночувала! Аж дві ночі! – крикнув о. Артемій і схопився з стільця. – Бреше протопресвітер!

– Ой не бреше. Цей не з таківських, щоб брехав, – сказав о. Порфирій, – бо та штундка була і в нашому містечку, та урядник зараз витурлив її з містечка.

– Ой лишечко! Ще протопресвітер викаже в консисторії… А я про це й не знав… А я ж тутечки благочинний… Треба розвідать, треба досвідчиться за все.

– Довідайтесь! Може, та пророчиця й досі сидить в вашій Горобцівці… – сказав о. Порфирій.

– Ой-ой! А в мене ж мужики – то анафеми, злодії, анцибори, антихристи! А писар, то вже й не буду казать про його, – бідкався о. Артемій, – ця бестія хитра, як лисиця, а розумна й поміркована, як сатана…

– Це той Коцюбенко?

– Та це ж Коцюба! – сказав о. Артемій. – Тільки, хвалить бога, що наш новий митрополит правдивий чоловік і усяких брехень не послухає, пошли йому, боже, здоров’я й довгий вік!

Отець Артемій встав, підвів очі до образів і перехрестився. Він знов сів і почав позказувать усякі новинки, які почув од жидів: по чому пуд пшениці та жита, вівса та проса, який батюшка вмер, який видав дочку заміж, де буде швидко весілля.

– О. Порфирій! Чи ви не переглядали останніх номерів газет? – промовив О. Артемій, витрусивши з себе, мов з мішка, усі новинки в околиці. – Щось буде! Ой щось буде! Пруссаки крутять, чепляються до Росії. Вільгельм говорить закиркуваті та зачіпливі промови на бенкетах.

– Ні, про це я ще не читав, – тихо обізвався о. Порфирій.

В той час до столової увійшла сестра о. Порфирія, вже дуже немолода панна. О. Артемій ледве примітив її, тільки кинув на неї оком, швидко підвівся на стільці й сунув до неї хапком свою руку, неначе казав: одчепись од мене, та ще й хутчій, бо не маю часу навіть руки тобі подать: мені треба розмовлять.

– Ой боже! Що це буде, що це буде! – галасував він на всю столову. – Чи ви пак читали, куди вже в останній час долітали прусські аеростати?

– Ні, не читав.

– Невже не читали?! – крикнув о. Артемій і підвівсь з місця. – Літали аж над Вінницею, літали аж за Києвом, над Броварами! спустились німці в Броварах, звеліли мужикові насмажить смажені, повечеряли, потім сіли, знялись з місця та й полетіли. Ой! Боже мій! Що це буде! Що ми будемо робить? Ой, щось буде! щось буде! – бідкався о. Артемій і вхопив в обидві руки голову та й забігав по столовій. Довгі поли ряси, коси на голові метлялись на повітрі. Муха влетіла в рот о. Артемієві.

– Пху, пху! Ой боже мій! Що це буде? Пропащі ми! – репетував о. Артемій, випльовуючи на ході муху.