Розділ «ОПОВІДАННЯ ТРЕТЄ (РОКИ 1649-1680). БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ»

Покотилась Нечаєва головка по ринку.

Зібралися козаченьки в високі палати,

Стали думать та гадати, де Нечая поховати:

«Ой сховаймо головоньку, а де церква Варвара,

Ой, щоб розійшлась по світу Нечаєва слава!»

Позбувшись Нечая, поляки не гаючись напали й на другого свого ворога – Богуна, що засів у Вінниці. Тільки там їм не пощастило: Богун дав їм добру одсіч і хитрощами потопив багато польського війська у Бузі. Почувши про напад поляків на Нечая й Богуна. Хмельницький знову почав скликати козаків і звернувся за поміччю до Війська Запорозького, та тільки запорожці були вже до нього неприхильні за те, що він дбав тільки про козаків, про простий же люд забував. Тоді Хмельницький через турецького султана звернувся знову за татарською поміччю. За наказом султана хан вийшов з ордою з Криму, та наступав мляво й неохоче. Коли ж у місяці червні, зблизившись з поляками під Берестечком, хан побачив, що у короля велика сила війська – більше як на 300 000, то розлютувався на Хмельницького за те, що той не перестеріг його про таку польську силу і, повернувши своє військо назад, почав тікати на південь. Коли ж гетьман, догнавши його, почав умовляти вернутись та стати до бою, хан розгнівався, захопив Хмельницького у бранці і повіз із собою.

Лишившись без спільників і без гетьмана, козацьке військо кількістю 80 000 козаків не мало сили встояти проти поляків і після кількох днів змагань під керуванням Богуна перейшло потайно уночі за річку Пляшеву і пішло на Україну, покинувши полякам увесь табір і багато неозброєного люду.

Без участі Війська Запорозького склалася року 1651 і Білоцерківська згода гетьмана з поляками; року ж 1652, коли Хмельницький водив свого сина Тимоша у Молдаву брати шлюб з дочкою молдавського господаря, Військо Запорозьке з кошовим отаманом Лутаєм саме переносило Січ з Микитиного Рогу на устя Чортомлику. З яких причин стався той перехід – невідомо, а тільки запорожці обрали місце для Січі на березі Чортомлицького лиману, проти острова, на якому була Стара Січ часів Жигмонта III, і весь 1652 рік працювали над будуванням на новому місці куренів, церкви й окопів.

Тільки аж року 1653, після того як Хмельницький листом сповістив кіш про нелюдські вчинки на Україні нового привідця польського війська Чарнецького, що король наступає на Україну не тільки з великим польським військом, а ще веде за собою й спільників – волохів та угорців і хоче до ноги викоренити народ український і козацтво, запорожці вийшли всім військом на Україну і почали знову допомагати Хмельницькому.

Вигнавши з України Чарнецького, запорожці разом з гетьманським військом ходили на Поділля під Жванець проти польського війська, що наступало під проводом самого короля. Там наприкінці року 1653 гетьман з козаками опинився у дуже скрутному становищі, бо кримський хан знову, і вже назавжди, одсахнувся од спілки з Хмельницьким. Причини такого вчинку з боку хана були дуже прості: татари вже кілька віків жили торгівлею українськими невольниками, держачи ж спілку з Україною, Крим позбувся великих прибутків од тієї торгівлі, бо ханові не годилося забирати у неволю своїх спільників.

Виходило, що спілка з Україною татарам не на користь – і от, порвавши ту спілку під Жванцем, татари, замість того щоб воювати поляків, кинулися на Україну і почали забирати людей у неволю. Хмельницькому нічого не лишалося, як покинути Поділля і йти обороняти Україну од татар. Під час свого одходу, коли козацьке військо було утиснуто з одного боку поляками, а з другого татарами, найбільшої слави зажив собі полковник козацький Богун обороною Монастирища, а потім Умані. Запорожці у цій війні з татарами приймали діяльну участь. Вони пригадали тут свою давню славу і з завзяттям громили татарські загони, одбиваючи й визволяючи ув'язнених татарами земляків.

Ставлення запорожців до московської протекції

Повикидавши татар з України, Хмельницький подякував запорожцям за поміч і, виряджаючи їх на Січ, послав до Коша листа, сповіщаючи товариство, що через зраду кримського хана він має на мислі віддатись під протекцію московського царя. Разом з тим він просив Військо Запорозьке дати йому у цій справі пораду.

На того листа Військо Запорозьке одповіло, що протекція Москви річ непогана, та тільки, складаючи з Москвою пакти (умову), гетьманові треба бути дуже обережним, щоб часом від тієї протекції не вийшло чогось недоброго неньці-Україні і чогось шкідливого правам та вольностям козацьким.

Січня 8 року 1654 після військової ради, що відбулася у Переяславі, Україна віддалася під протекцію московського царя Олексія Михайловича і прилучилася до Московщини як автономна країна з своїм власним військом у 60 000 козаків, своєю скарбницею, судом і правом зносин з чужоземними державцями.

Після того, як були уже складені умови згоди, виникло непорозуміння, що трохи не розбило сполучення України й Московщини. Посли московського царя Олексія Михайловича вимагали, щоб гетьман і всі козаки склали цареві присягу на підданство, козаки ж не хотіли присягати, дивлячись на згоду з Московським царством, тільки як на спілку. Хмельницький і козацька старшина умовляли послів не вимагати присяги, та ті уперлися, кажучи, що без присяги не буде й згоди. Після довгого вагання, гетьман і частина старшини, зважаючи на тяжке становище України, присягнули, полковник же Богун, представник Війська Запорозького, полковник Сірко і ще дехто з старшини не схотіли присягати, не послухавши навіть гетьмана.

Помста кримського хана

Після з'єднання України з Московським царством останнє почало вже зватися Російським царством і стало далеко могутнішим, ніж було до того. Ця одміна дуже стурбувала як Польщу, так і Крим і навіть турецького султана. Всі троє склали поміж себе спілку і, зібравши війська, почали помщатись на Україні за зраду собі з боку Хмельницького. Почалася дуже тяжка довголітня боротьба незміцнілої ще України з трьома ворогами: поляками, татарами й турками.

Наприкінці 1654 і на початку 1655 років Україну плюндрували великі татарські орди. Безліч сіл, містечок і городів по Україні були попалені, і татари погнали у неволю більш як 200 000 душ українського люду. Поляки добре допомагали у тому татарам і, захоплюючи неозброєних людей, міняли їх татарам на шаблі, сагайдаки й стріли.

Увесь той час Військо Запорозьке всіма засобами допомагало Хмельницькому, б'ючись з поляками і розганяючи татарські орди, та велика була сила ворожа, тяжко доводилося і Україні, і Запорожжю, і гинули в тій боротьбі один по одному славні борці за визволення України. У цю ж добу загинув і оспіваний у народних думах полковник Морозенко та немало й товариства запорозького поклали у цій боротьбі свої голови.