Розділ «ОПОВІДАННЯ ПЕРШЕ (РОКИ 1483-1589). ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ І БОРОТЬБУ ЇЇ З ТАТАРАМИ ТА ТУРКАМИ»

Тоді буйні вітри завивали:

– Де ж ви нашого гетьмана сподівали? —

Тоді кречети налітали:

– Де ж ви нашого гетьмана жалкували? —

Тоді орли загомоніли:

– Де ж ви нашого гетьмана схоронили? —

Тоді жайворонки повилися:

– Де ж ви з нашим гетьманом простилися? —

У глибокій могилі,

Біля города Килії,

На турецькій лінії.

Гетьман Богдан Ружинський (Богданко)

Слідом за Свірговським, року 1575, на Запорожжі з'явився новий жвавий та завзятий ватажок – гетьман Богдан Ружинський, прозваний запорожцями Богданком. Родом, як і Вишневецький, він був з князів Гедиминовичів, що давно пробували на Україні і стали вже українцями. За часів, мабуть, Самійла Кішки, коли Ружинський жив ще у своєму маєткові на Волині, на його оселю набігли татари, вбили його матір, а молоду дружину забрали у полон. Серце князя запеклося з того часу помстою до бусурманів, і з таким почуттям він подався на Запорозьку Січ, щоб разом з січовим товариством воювати бусурманів та шукати свою дружину. Про нещасливу пригоду з життя Ружинського до наших часів збереглася у кобзарів пісня:

– Ой Богдане, Богдане,

Запорозький гетьмане,

Та чому ти ходиш

В чорнім оксамиті?

– Гей були ж у мене

Гості татарове,

Одну нічку ночували: