Розділ «ОПОВІДАННЯ ПЕРШЕ (РОКИ 1483-1589). ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ І БОРОТЬБУ ЇЇ З ТАТАРАМИ ТА ТУРКАМИ»

Об вірі християнській гадали,

Землю турецьку, віру бусурманську проклинали:

«Ти, земле турецькая, віро бусурманськая,

Ти єсть наповнена сріблом, злотом

І дорогими напитками,

Тільки ж бідному невольнику на світі не вільно,

Що бідний невольник у тебе пробував

Празника Рожества будь ли Воскресення не знає,

Все у неволі проклятій, на каторзі турецькій

На Чорному морі пробувають,

Землю турецькую, віру бусурманськую проклинають:

«Ти, земле турецька бусурманська,

Ти, розлуко християнська!

Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ війною,

Мужа з жоною, брата з сестрою,

Діток маленьких з отцем і маткою.

Визволь, Боже, бідного невольника

На Святоруський берег,

На край веселий, між народ хрещений!…»

Не легша була доля й українського жіноцтва, захопленого у неволю. Не маючи сили, щоб оборонятися од напасників, молодиці й дівчата тільки сльозами та благанням мали надію умилосердити степових хижаків.