Розділ «5»

Титар познімав з воза горшки, миски, макітри, ринки, глечики та покришки й порозставляв той крам кругом ганку. Полив’яні миски блищали на осінньому сонці; горшки чорніли, а довгі присадкуваті поросятники неначе полягали на сходах коло самого порога. Титар пішов у покої до благочинного.

Балабуха зовсім перебрався на своє господарство, але дуже помилився, сподіваючись приданого од тестя. Не поміг і сват отець Мельхиседек, не помогла й язиката сваха Марта. Тесть дав йому сливе четверту частку того що обіцяв; він не дав навіть Балабусі тієї баби, що обіцяв, – натомість дав йому парубка Прокопа, в котрого були не всі вдома.

Балабуха тільки що пообідав пізненько, по-міському звичаю, й лежав в світлиці на канапі. Олеся, убрана в новеньку сукню, сиділа коло його в ногах, награвала на гітарі якийсь романс. В покоях було по-міському, з претензією на панство. Непомальований поміст був вишаруваний піском і чисто вимитий. Коло вікон висіли портрети Кутузова та інші й дві нові картини, куплені в Києві на контрактах: на одній – панна з голими плічми держала на руках кота, на другій картині – панна з заслоненими плічми, але з голими руками держала на пальці канарейку й годувала її з своїх червоних уст. На вікнах стояли вазони герані.

Титар рипнув дверима й подався несміливо назад. Балабуха схопився з канапи. Олеся перестала грати.

– А що ти скажеш, чоловіче? – спитав Балабуха.

– Приїхав до вашої милості з гостинцем од вільшаницького батюшки.

– З яким гостинцем? – спитав Балабуха.

– Привіз посуду на господарство. Чи звелите куди перенести? – спитав титар, скоса поглядаючи на простоволосу жінку благочинного.

Балабуха вийшов на ганок. За ним вийшла й благочинна. Посуд займав трохи не третину маленького двора. Олеся осміхнулась, глянувши на Балабуху.

– Піддобрюються, бояться тебе, – зашепотіла Олеся до Балабухи.

– Добрі горшки в вас в Вільшаниці, – сказав Балабуха, кинувши очима по горшках.

– А це що таке? – спитала благочинна, торкаючи кінчиком черевика поросятники.

– Це, вибачайте, госпоже, поросятники, щоб смажити цілі поросята чи і к великодню, чи й так на свою обихідку.

Благочинна ще ласкавіше осміхнулась.

– Це матушка прислали таки доконечне вам, – додав староста.

Олеся облизалась, наче почула смалятину од поросяти, котрою наче повіяло од здорових поросятників.

Балабуха звелів винести титареві за всі горшки чарку горілки, та й то маленьку, й дав закусити шматок чорного хліба.

– Кланяйся ж батюшці й матушці та скажи, щоб приїхали до нас в гості. Та не забудь подякувати за горшки, – крикнув Балабуха до титаря, котрий налагодивсь виїжджати з двору, держачи під пахвою шапку.

Вибігла горбата Килина, вибіг Прокіп і кинулись переносити горшки на горище.

– Моссаковські йдуть на мир, – сказав Балабуха.