– Україна – це ввесь край, де тільки живе наш народ. Богдан одвоював Україну од Польщі й оддав цареві Олексієві. Ти, бачу, нічого цього не тямиш.
– На, краще, прочитай мені оцю «Волшебницю Рагі-Муїну й принца Ібрагіма», – сказала Олеся, тикаючи Балабусі в руки давній роман в шкуратяних палятурках.
– Дай вже, дай, – я тобі прочитаю й твою «Волшебницю».
Балабуха почав читати, як волшебниця повела Ібрагіма в глибоку печеру, викликала якогось страшного духа й почала високим стилем верзти нісенітницю. Він читав, читав та й плюнув.
– Одчепись, Олесю, з своїми волшебницями!
Балабуха знов взяв в руки товстий «Феатрон, или Позор исторический». В цього «спудея» старої Києво-Могилянської академії було багато книжок, більше, ніж в деяких теперішніх наших сільських батюшок на Україні: він був ліпший чоловік не тільки для свого часу, хоч і не падкував коло хазяйства. Олеся видерла з його рук книжку й закинула на шафу.
– Потривай же, я ось швиргону туди й твою Рагі-Муїну з царевичем Ібрагімом!
І він справді швиргонув книжку на грубу, аж листки на повітрі зашелестіли й палятурки захурчали.
– От так! Що ж ми тепер робитимемо, коли книжки позакидали? – сказала Олеся.
– Танцюй, а я буду дивитись, – сказав Балабуха.
– Якби ж ти пак грав! – сказала Олеся, надувши губи.
– Знаєш що, Олесю? Піди в пекарню й розпорядись, щоб Килина зварила чого або спекла на вечерю, бо я вже їсти хочу.
– Піди краще ти, бо я ненавиджу ту пекарню.
– Піди-бо! Ти ж в мене господиня, чи що.
– Не піду. Я до того не звикла в батька. Коли б нам знайти доброго кухаря: я ненавиджу те смажіння, та печіння, та топління, та варіння, та ще й що божого дня! Я не маю до цього потягу.
– Еге! На кухаря треба багато грошей. Піди-бо, піди!
Олеся одчинила двері в сіни, гукнула на Килину, звеліла їй взяти в жида м’яса й спекти на вечерю печеню, – одначе в пекарню все-таки не пішла.
Настав довгий вечір. Олеся не втерпіла, достала з груби свою «Волшебницю» й почала голосно читати. Балабуха не слухав і позіхав.
Килина поставила на стіл печеню й солоні огірки. Олеся покуштувала м’яса: м’ясо було засушене, як сухар.
– Пхе, яке паскудство! Можна зуби поламати, – сказала Олеся, одсовуючи тарілку, – це якась жорства, а не печеня. – Вона одрізала огірка; огірок був несолоний, дуже кислий, без усякого смаку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Старосвітські батюшки та матушки » автора Нечуй-Левицький Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5“ на сторінці 11. Приємного читання.