TextBook – Далеко ви заглядаєте наперед. Ми тільки що побрались, а ви вже заглянули на самісінький кінець.
– О, я заглядаю й на кінець, і на всі боки оглядаюсь. Опоряди лишень трохи свою церкву, бо як часом загляне митрополит, то буде тобі лихо.
– Оце ви правду кажете. Треба й церкву опорядити та привезти з Богуслава маляра, щоб помалював церкву всередині й понаписував образи такі, як в чайківській церкві.
– Та щоб мені Балабуха був в пеклі на самім дні. Чуєш?
– Добре, добре. Даси маляреві мішок борошна, то він і намалює Балабуху, але коли б часом з цього чого не вийшло.
Отець Харитін зібрав громаду й порадився з нею, щоб помалювати всередині церкву та постановити нові образи. Громада згодилась. Титар виклопотав дозвіл і згодив маляра, щоб він вималював церкву й написав таку саму «Неопалиму купину» й страшний суд, як у Чайках, навіть намалював в пеклі богуславського станового й канівського столоначальника.
Раз Онисія Степанівна поїхала в Богуслав на ярмарок і вернулась додому з недоброю звісткою.
– Чи ти знаєш, панотче, яку я страшну звістку привезла з Богуслава?.. А ми собі тут сидимо, хліб жуємо й нічого не знаємо!
– Що ж там таке трапилось? Не лякайте-бо мене, бо я й без того вдався собі полохливий, – сказав отець Харитін і справді переляканий тривожним видом своєї жінки.
– Де вже не лякати, коли я й сама злякалась.
– Та що ж там таке? Чи Богуслав згорів, чи, може…
– Якби згорів, то мені про те було б байдуже. Балабуха став в Богуславі священиком, та ще й благочинним на нашу часть!
– Невже? – крикнув як опечений отець Харитін і схопився з місця.
– Став благочинним. Вже перевізся з жінкою, з усім кублом і, кажуть, швидко буде об’їжджати парафії.
– То це він і до нас приїде?
– Авжеж, приїде; вже він нас не мине!
– Ну, то викручуйтесь же, Онисіє Степанівно, коли давали йому гарбуза.
– Що мені благочинний! Куди ж пак: велике цабе! На мені не попівська ряса, а плахта. З мене чина не здіймуть. На тобі це все окошиться, от що! Тепер ти, панотче, викручуйся, бо він тобі пригадає й мене, й вільшаницьку парафію, й вільшаницьку громаду. Він, мабуть, думає, що не громада вигнала його з Вільшаниці, а ти.
– От тобі й на! Оце лишечко! Що ж тепер мені робити? Та він же мене з’їсть без солі!
– Бідкайся не бідкайся, то вже тим нічого не поможеш.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Старосвітські батюшки та матушки » автора Нечуй-Левицький Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5“ на сторінці 7. Приємного читання.