Розділ ««Лілюлі»»

…Товаришка Шмідт сказала: «Ви безпартійний?»

…О, красний, прекрасний цвєт! Рабочій, рабства больше нєт!…

А в фойє й досі говорили про те, як товариші Пупишкіну піднесли самовар – сюрприз од публіки, і досі кричав Мамочка.

…Нарешті покликав за стіл. Дзвеніли тарілки. Було пиво. В сусідній кімнаті була й «миколаївська». «Миколаївську» пили ті, кого викликав – по секрету – пролеткультівський поет. Були тости.

…Маруся верещала: – Слухайте про начотчиків. Скоро почнеться політпровірка. Наша публіка майже збожеволіла: зудить-зудить, як приготовішка. Скоро на Сабурову дачу пачками… Словом – Гопсаса! Але Марусі ніхто не слухав, і вона втекла з вечора.

…Товариш Огре захмелів. Захмелів і горбун. Тоді сказав товариш Огре товаришеві Пупишкіну: – Так, я п’яний. Але що в п’яного на язиці, те в тверезого на думці… Знаєте?… І скажу правду: боляче! Бо ні сюди ні туди: біла ворона. Товариш Пупишкін сказав: – Совершенно правільно: ні сюди Микита, ні туди Микита… Це участь інтелігенції… Ну, а як мені правду сказати, то і я трохи інтелігент. Правда, не той, так би мовити…

…А пролеткультівський поет знову кричав над Льоліним вухом: – Вперьод! Вперьод! Время не ждьот! Льоля думала про постановку пародії на «Лілюлі», потім подивилась на товариша Огре й задумалась.

…Дванадцята година. Новий рік. Щастя. Новий рік по новому стилю, «в стилі» уесесер.

…Товариш Огре говорив: – Так, я трохи п’яний і скажу: сіра осінь на моїй душі… А два з половиною роки я був членом капебеу, і на всіх фронтах… а тепер боляче: знаєте – біла ворона… Товариш Пупишкін говорив: – Совершенно правільно! Це закон матеріалістичної діалектики: битіє опредєляєт сознаніє. Іде на зміну пролетаріат. Потім товариш Пупишкін підійшов до самовара, до свого сюрприза, і сказав: – Хороший самовар. Справжній тульський… Так що молодці, хлопці!

…Некрасивий карлик Альоша раптом зірварся й пішов у куток. Теплий хміль із голови перейшов йому в нутро, і відчував горбун, що наростає в грудях, накипає щось, і дивився на красивих дівчат уже злісно й спорзно. Але раптом усе туманилось – тоді виростали перед очима дикі поля й розстріляний горизонт, – і от загорівся захід. Вечір, перепелиний бій, і так незносно пахне трава.

…– Чого ви замислились? До Альоші підійшла некрасива жінка, яка залишила свою дівчинку в сусідній кімнаті. Некрасива жінка, граючи очима, сіла біля горбуна.

…– Сіла? – Сіла!

…Тоді некрасивий карлик спитав злісно й яро: – Чого я задумався? 1 плюнув в обличчя некрасивої жінки. Цього ніхто не бачив, некрасива жінка мовчки відійшла, знизивши голову: покірно, як на Голгофу.

…Ішла друга година. Дехто пішов уже в сусідню кімнату й там заснув. Але більшість сиділа за столом. Льоля ще випила трохи, й була вже весела, і говорила про постановку пародії на «Лілюлі». Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкіна.

…Тоді підійшов до столу Альоша й сів біля Льолі. Дехто дивився у вікно, де мріяло небо…

ФІНАЛ

…Некрасивий карлик сказав голосно – і всі стихли: – От що: хочу новину сказати… Знаєте, як гудить паровик, коли вилітає в далекий степ?… Ви думаєте так: гу-у-у?… Льоля сказала: – Ну, да… Він чудово придумав. Скажи, Альошо!… Всі причаїлись, слухали.

…Тоді некрасивий карлик голосно й схвильовано сказав: – Коли паровик вилітає в далекий степ, коли він пролетить зелений семафор, тоді він назад кричить так: в п…-у-у! Альоша так чітко протягнув на «у» площадне слово, що майже всі підскочили. Льоля фаркнула. Всі фаркнули. Товариш Пупишкін закричав: – Скоріш ведіть його… він п’яний!… Товариш Огре підвівся: – Альошо, ходім додому… Льоля збентежено підібрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.

…Некрасивий карлик мовчав.

Епілог