Розділ «Злочин»

– Давайте! – сказав Митька.

Сонька подивилась на сина червоними сухими очима й сказала:

– Чого ж ти так запізнився?

– А хіба вам тато нічого не говорили?

Кметь здригнув. В Митьчинім голосі йому почулось щось насмішкувате.

– Що там таке? – просто, ніби нічого й не трапилось, звернулась жінка до Кметя.

Кметеві не хотілось відповідати, але той тон, з яким звернулась до нього жінка, підкуплював, і він не міг мовчати.

– Та то ж прохали на зверхурочні зоставатись, – сказав суворо Кметь і тут же подумав: що йому? От він ударив Соньку – і ніхто не посміє йому на це сказати щось. Не хоче на зверхурочні – теж нікому нема діла.

– А чого ж батько не остався? – звернулась мати до сина.

– То хай тато й скаже!

Митька кинув це недбало, наче його зовсім не цікавило, чому його роботящий батько не хоче на зверхурочні зоставатися. Але Кметь добре розумів, що син бавиться з ним, глузує з нього. О, він добре знає, чого хоче Митька: Митьці хочеться, щоб його батько день і ніч працював на користь ненавидних йому, що покалічили його життя. То байдуже, що Митька ніколи з ним не говорив про це. Кметь і без нього знає, чим дихає його син.

І знову наростала лють.

– А в тебе що – язика нема? – кинув грубо Кметь. Митька положив ложку на стіл і сказав:

– У мене, тату, єсть язик. Та ви ж самі вчили мене, щоб я даром не ляскав ним. Я ж почім знаю, чого ви не зостались на зверхурочні? Як узнаю, то тоді й скажу.

Сонька сіла на стілець і питливо подивилась на Кметя.

– Не ляскав! – кинув зневажливо Кметь. І тут же подумав: «він скаже!»

Що він скаже? І раптом здригнув. Може, син знає, що його батько надумав? Так ні, цього не може бути. Відкіля він знає?…

На вулиці бахнув постріл.

– Що це кожну ніч стріляють, – сказала Сонька. – І коли вже цих бандитів не буде?

Кметь додивився на жінку. «Бандитів! Вона теж щось розуміє! Сволоч!» – потім він підвівся і побрів із хати.