Розділ «Злочин»

«Роздзвонились!» І раптом подумав, що він десять-дванадцять років не був у церкві. І це його неприємно вразило, бо ж про це, безперечно, всі знають, і в першу чергу знає Сонька.

Він із злістю подумав про жінку: «Чого вона не йде в хату? Чого возиться так довго?» – І голосно вилаявся. Потім одчинив двері й погукав:

– Доки будеш там? Чуєш?

– Та йду вже!

За дві хвилини Сонька увійшла в хату й спитала:

– А світло чого не горить?

– А я почім знаю, де в тебе гас стоїть, – буркнув Кметь і знову пішов до ліжка.

Сонька засвітила каганець і сіла латати кофту. Потім вона подивилась на чоловіка й спитала, скидаючи очі:

– Чого ж ти не лягаєш?

Кметь одвернувся до стіни й мовчав.

– Кажу, чого не лягаєш?

Кметь і очей не підвів. А Соньці байдуже – шиє.

І здається Кметеві, що вона й шиє якось образливо, не так, як люди. І вигляд у неї надто вже світлий, бадьорий і життєрадісний. Почував Кметь, що підступає йому щось до горла, і хочеться йому підійти до Соньки і вдарити її.

Під полом зацокотів цвіркун. В кімнаті стало ще тихше. Лише розмірене жінчине дихання тривожило сірий, півтемний спокій. Зрідка за вікном шумів тротуар.

…Отже, він обов’язково її вдарить. Це буде так несподівано, це так приголомшить Соньку! І справді, за дев’ятнадцять років він навіть не замірявся на неї. Кметь подивився на жінку і глухо промовив:

– Що ти робиш?

– А твоє яке діло? – спокійно сказала Сонька.

– Таке діло, що люди до свят готовляться, а ти з єрундою розважаєшся.

– Що з тобою? – здивувалась та. – Чого тобі треба?

– А того треба, що в людей свято пройде святом, а в нас і на перший день черствим хлібом давитись прийдеться.