Розділ «VI»

Щирі серця та Христос – ось що єднає обох.

Будеш читати слова ці, згадай тоді й наші обіти,

Петре, прийми, я прошу, ти чоловіка цього.

Душу пізнай ти його, що з посланням моїм туди прийде,

Допоможи й помісти в царстві небеснім її».

А на дорогу священик дає невеличку монетку,

Щоби далекий свій шлях легко покійник пройшов,

Щоб за проїзд через Стікс заплатити мав чим отой русин

І до всевишніх доплив, до єлісейських полів.

В русів є звичай, щоб душам небіжчиків їжу носити

Й ставити їм на гробах різну гарячу їду,

Вірять-бо руси, що запах їх тіні легкі споживають,

Вірять, аж смішно, що теж м’ясо ті душі їдять.

Видно, священик забув попросити, аби Петро душі

Праведні руські завів аж до небесних зірок.

Руси отим, які будуть у царстві небесному жити,

Ще на землі, на гробах, роблять, хоч пізно, бенкет.

Тим я завершую вже свою пісню про звичаї русів,

Тут і кінець я зроблю, друже читачу, прощай!

1584 р.