Розділ «VI»

Вдасться «відкрасти» назад – вчинком прекрасним назвуть […]

Врешті, я ще розповім про плач-голосіння у русів,

Як-то справляють вони похорон рідних своїх.

Щойно останнє дихання з покійника вуст відлетіло

Та життєдайне тепло з тіла назавше втекло,

Вже голосільниця плач-голосіння за плату виводить,

Найнята жінка оця плаче за мужем чужим.

Тре свої очі та сльози із них витискає за гроші,

Голос печальний і жаль, наче скорботна, вдає.

Платне її голосіння відбилось в повітрі відлунням,

Куплені сльози з очей ллються, неначе струмок,

А голосільниця плаче та пісню сумну затягає

І, плачучи, разом з тим так промовляє тоді:

«Мій чоловіче нещасний, помер ти, о мій найвірніший,

В вічну обитель ідеш, звідки нема вороття.

Хто в опустілій цій хаті хазяїном буде для діток?

Хто обробляти поля буде врожайні як слід?

Хто буде пасти худібку та мед добувати з дуплянок?

Кошики хто поплете для моїх добрих сирів?

Дивно, чому ти помер, нерозумний! Хіба недостаток