Розділ «VI»

Довго склепіння тоді й давні печери стоять.

Так, я гадаю, постали у Києві руські печери,

Шану глибоку тепер їм на Русі віддають.

У давнину під землею десь жилка води протікала,

Нині в колишнім руслі тільки печера сама.

Згодом струмок цей швидкий десь пропав в Ахеронтовйх водах,

Тож залишили його води печеру суху.

Про Кам’янець іще скажем. Хто ж оспівати спроможний

Славу, сусідо, твою й мури, цю скелю міцну?

Також в твердому суцільному камені висікли брами,

Міста творець – не рука, тільки природа сама.

Сила природи тебе збудувала, не геній людини,

Ні теж мистецтво її, сам ти собі був творцем.

Мури твої захисні з однієї камінної брили,

Кріпость твоя – це одна скеля гігантська, міцна.

Ні, не людина її збудувала, а Бог створив кріпость,

Візьме людина її, тільки якщо схоче Бог.

Місто відвічне як світ наш, який споконвіку існує,

А зародилось воно ще до появи людей.

Світ лиш старітись почне і настануть нищівні пожежі,