Розділ «ХV»

Вклонився до землі гетьман і рушив з військом далі, щоб захистити Україну від ворога.

Поблизу Жванця Хмельницький сполучився з ханом і щоб вигубити польське військо, порадив ханові послати загони на Волинь та Галичину, щоб, перетяти королю шляхи до Львова та Варшави.

Порада гетьмана була влучна, і через який час у польському війську почало вже не вистачати харчів, а тут ще надійшли морози і польські жовніри почали мерзнути й гинути. Військо польське скоро почало ремствувати на короля й хвилюватись, а далі кинулося ватагами розбігатися. Спільники Яна Казіміра теж пішли до своїх домівок у Волощину та Угорщину, і король опинився у скрутному становищі.

У початку грудня, Хмельницький почав умовляти хана, що саме тепер час вдарити на поляків, але саме тут король, знаючи своє кепське становище, почав перемовлятися з ханом про згоду. Ханові того тільки й треба було: він взяв з короля сто тисяч червінців і зрікся своєї спілки з козаками й Хмельницьким.

Таким чином гетьман з козаками лишився сам поміж двома великими ворожими таборами і мусив потайно одвести козацьке військо далі од зрадливого спільника, а через кілька день зовсім пішов з Поділля за Буг.

Богун не дійшов з гетьманом до Бугу і повернув до своєї Винниці, але скоро до нього надійшли звістки, що татари палять села й беруть людей у неволю. Полковник кидався з своїм полком в усі боки, розганяючи татарські загони і визволяючи невольників, але мало що йому пощастило зробити, бо вся татарська орда у сто тисяч коней, розпорошилася по Поділлю й Побужжю, мов сарана.

Великий плач і стогін стали по Поділлю: татари ловили молодих дівчат та молодиць, парубків та чоловіків, в’язали їм за спину руки, прив’язували одного до одного і так гнали до Криму.

Тяжко зажурилися Богунові товариші, бачучи навкруг себе руїну.

– Тепер загине Україна – говорив Довбня. – Немає їй захисту ні з якого боку. Скрізь вона оточена ворогами.

Проте Богун з ним не згожувався.

– Ліпше знати, що навкруг у нас вороги, аніж мати за плечима таких спільників, що потайно кидаються на тебе тоді, коли тобі найбільше скрутно.

Так говорив Богун, і хоч болів серцем за долю України, але радів, що нарешті Україна не має лукавого спільника і буде покладатися тільки на свою силу.