Розділ «ХІІІ»

Пославши листа, Богун виїхав на доброму коні за окопи і почав викликати Чарнецького. Козаки рясно вкрили окопи, любуючи на молодецьку вдачу свого полковника. Втоми, як не було, завзяття у всіх заграло в очах. Скоро й поляки почали виходити з табору, але Чарнецький не виїздив.

Богун басував своїм конем по полю, чекаючи супротивника... Аж ось затрусилася земля і забряжчали шибки у Манастирищі од вибуху кількох десятків польських гармат і Богун впав разом з своїм конем на землю. То Чарнецький у відповідь на його листа звелів вдарити на нього з гармат...

Але не впала ще з неба Богунова зірка: розірвало бомбами на шматки його коня, і ніде самого не зачепило. Кинувся до полковника з окопів Довбня з козаками, але Богун уже встав і шаблею погрожував Чарнецькому за його зраду.

Ледве вспів Богун повернутись до своїх окопів, як Чарнецький вдарив на Манастирище всім своїм військом. Скажений був цей штурм. Поляки лізли на видиму смерть, сотнями давили один одного по рівчаках окопів і, загативши їх своїм трупом, вискочили на вали.

– Діти мої рідні! – гукав Богун до козаків. – Пам’ятайте, що зараз ви захищаєте всю Україну од нелюдського ката. Не погубіть же козацької слави!

Але козакам не треба було нагадувати про козацьку славу – вона була тут, вони самі творили козацьку славу, і сотня козаків на передніх окопах вся полягла разом з славним своїм сотником Дрозденком, не покинувши й на крок окопу. Люто б’ються козаки й по других окопах. Дорогою ціною оддаючи своє життя; не зважають вони й на те, що замок від бомб зайнявся. Гасять вони пожежу і б’ються одночасно.

Багато полягло вже навкруг Манастирища ляхів, але ще у них сила велика, і Богун зрозумів, що задавлять вони козаків, бо вже вдерлися в окопи. Разом він помітив, що Чарнецький пригнав уже під стіни всі до останнього полки і що табір у нього порожній. Умить Богун скористувався з цього, і доручивши військо Довбні, сам з тисячою козаків вибіг назад замку на поле і, оббігши польське військо стороною, ускочив у їхній табір і підпалив намети та скирти сіна.

Поки тягся цей пекельний штурм, Влучко робив своє діло: вибивав на вибір ворожих ватажків. Аж ось очі старого запорожця заграли лютим вогнем: він углядів на окопі з піднятою шаблею у руці самого Чарнецького. Мить одна... бризнула тятива жалісно заголосила стріла, і впав Чарнецький, залившись кров’ю: стріла пробила йому обидві щоки, пройшла крізь рота й зачепила язика.

Вхопили поляки свого гетьмана, витягши йому з рота стрілу, і понесли на руках до табору, але табор уже горів, а поміж польських наметів, мов вітер вихопився Богун і вдарив на поляків, що були побіля окопів, ззаду. Вжахнулися поляки, не маючи майже нікого з привідців, і мов отара овець, кинулися у розтіч, лишивши козакам у своєму таборі все награбоване по Брацлавщині добро.

Чарнецького вони вспіли таки покласти на воза і повезли у Польщу, а всіх останніх, більше трьох тисяч, поранених покинули на волю козаків. Всього вигубив Богун під Манастирищем вісім тисяч поляків, сам же стеряв козаків всього кілька сот душ.