Розділ «ХІ»

Розгорнувши козаків лавою, Богун несподівано й грізно, мов Божа кара, вдарив у бік полкам Вишневецького й Конецьпольского. Вихорем летіли за своїм ватажком козаки, лишаючи позад себе купи ворожого трупу.

У ворогів збився гармидер. Вони не розуміли, звідкіля наскочили на них козаки і скільки їх, а бачили тільки запальне козацьке завзяття, що несло їм смерть.

Спинилися польські полки і відкинулися назад, як полохлива отара, побачивши вовка... Ще один такий наскок і перемога буде на боці козаків. Але заблудилася сьогодня козацька доля: не розгляділи за курявою пушкарі середніх полків, що то біжать лавою їхні спасителі козаки, думали, що то нове вороже військо, й почали громити Богунові полки з гармат...

Тяжко засмучені подіями цього нещасливого дня, козаки одійшли над вечір ближче до річки Пляшевої і, не вважаючи на втому, почали окопуватися і лагодитись на завтра до нового бою.

На другий день польське військо почало облягати козаків півколом, притискуючи до річки. Джеджалій, що йому гетьман передав керівництво, почекавши день, скликав увечорі козацьку раду. Всі нетерпляче виглядали Хмельницького, але його не було, і ніхто нічого про нього не чув. Козацтво хвилювалося.

– Гетьман зрадив і покинув нас ворогам на поталу! – Гукали козаки. – Оберімо нового гетьмана!

Обрали таки ж Джеджалія. Він зразу ж послав до короля посланців просити, щоб поляки помирилися на Зборовських умовах, а щоб вороги не подумали, що козаки їх налякалися, Богун вдарив з козаками на окопи, що поляки почали вже насипати проти козацьких.

– Гине козацька слава, пани-брати! – гукав він до козаків. – Рятуймо її.

І козаки чесно рятували свою славу. Мов блискавка, налетіли вони на нескінчені ворожі окопи і почали кривавий бенкет. Всі випережають один одного, щоб більше вбити ворогів, але за всіх прудчіше летить конем Довбня, і ворожі голови, мов спілі кавуни, репаються од його важкого келепа. То він прокладає шлях своєму побратиму полковнику Богуну, що, піднявши до гори шаблю, на чолі трьох полків, забігає тепер упродовж окопів і винищує ворогів... І славно скінчився цей день для козаків: полягло поза окопами більше двох тисяч поляків.

Під той саме час Джеджалій водив другі полки за річку Стир, але там козаки здибали не поляків, а німців і як не насідали на них, а не вибили з шанців, і мусили повернутись на свій бік.

Щоб помститись на німцях, Богун, діждавши півночі, коли німці втомлені бойовищем поснули, перебрів з двома сотнями охочих козаків через Стир, увійшов нишком у шанці і, поки одна сотня, з Довбнею на чолі, колола та вбивала сплячих німців, лядських прислужників, він зняв з окопів три гармати і перетяг їх з другою сотнею козаків на свій бік річки.

Тим часом німці почали, прокидатись, зарепетували на гвалт і почалася колотнеча.

– Повертай козаків на цей бік! – гукав Богун Довбні.

– Ще раз вертайся за гарматами! – одгукнув Довбня. – Ми вдержемо німців!

Богун ще раз по пояс у воді перебрів через річку і ще раз зачепив і потяг з своїми козаками три гармати, але німців піднялося вже кілька сот і вони почали утискувати сотню козаків.

Люто довбає німців Довбня по ребрах та по головах своїм келепом, одходячи помалу з своїми козаками до річки.

– Перетягли! – почувся Богунів голос. – Стрибайте у річку, а ми будемо бити німців з рушниць!

У цю мить Довбня так вдарив якогось німця келепом, що келеп вирвався у нього з руки і впав поміж ворогів.

– Келеп, келеп! – гукав Довбня до товаришів. – Келеп вирвався! Не дайте, діти, ворогам на поталу мого келепа! Козаки знову наперли на німців, кількох вбили, і Довбня вхопив був свого келепа, але у цю мить німець влучив його шаблею по правій руці і розрубав її до маслаку. Зціпивши зуби, Довоня вхопив келепа лівою рукою і, одбиваючись од ворогів, потяг з козаками до річки і перебрів її під захистом куль Богунової сотні.

Вертаючись до табору, заспокоєний удачою щасливого дня, Богун згадав про Марину і йому заманулося її бачити. Козак не знав, що його наречена була тут біля нього, на цьому самому зеленому, политому тепер кров’ю, полі. Зрада хана одміняла становище його нареченої.