Розділ «ДІЯ П'ЯТА»

Селяне. О ні, за це гріх сказати.

Семен. Забудь, брате, те, що колись було; нехай те лихо пливе за водою!

Микита. Забути? Ні, скоріш перестане серце битись у грудях, очі мої не зглянуть на світ сонця, ніж я забуду, що я був і що я тепер!…

Одарка. Перестань, Микито! Вір моєму слову, що ми тебе привітаємо, як рідного!

Микита мовчить, схиливши голову на груди.

Ти мовчиш?

Іван. Ну й кляте ж у тебе серце, Микито!

Одарка. Бачить бог, як мені жалко тебе, Микито! Як мені тяжко дивитись на твоє безталання, сердешний! (Плаче).

Микита (довго мовчить, далі ледве промовив) Ну, робіть зо мною, що хочете!

Семен і Одарка (весело). Отак би й давно (Простягають йому руки).

Іван. Я тепер з радощів аж затанцюю! (Приспівує й танцює).

Гандзю, Гандзю кучерява,

Де ти в біса ночувала?..

Ой-ой-ой, кляте колінко, як запекло!

Микита заридав і впав на лаву.

Завіса

ОДМІНА ДРУГА

В тій же хаті. Микита лежить на печі, зодягнений в чисту сорочку; Семен спить біля столу, на лаві; Одарка на полу; Іван долі, біля печі, на соломі. Ніч. Хату деколи освічує промінь місяця.

Микита (він зітхає і стогне; скільки разів підводе голову і ніби прислухається, мовчить. Через велику хвилину підводиться). Поснули!… Вони щасливі, їх доля сміється, їх доля дбає; а я, мов проклятий, мов матір’ю проплаканий, ні на хвилину не заспокою свого замордованого серця!… Втекти звідціль, втекти якнайскоріше!… Завтра… Світ за очі звідціль! Щасливі!… За віщо ж їм судилося те щастє? Де ж моє щастє, де ж мої сили? Стратив я їх, блукаючи в степах безкраїх, в байраках темних!… У тім, що минуло, були сили, миготіло й щастє… Щастє? Чи знав же я його? Чи був я коли щасливий? Ні, ні!… Я знав горе, одне горе!… А втім, що буде, окрім кривавих сліз, окрім безкрайого страшного горя, нічого не видко!… І не проспиш його, того горя, не перебредеш його!… Нема у мене ні батька, ні неньки… Одну душу рідну, і серце моє, може, спочило б… Нема ні брата, ні сестри! Страшно, страшно! Один, один, як билинка на голім полі! Всьому мирові світ сонця надає надію, а мені воно ніби сліпить очі, гноїть мою душу… Настане день – я його клену, а ніччю нуджусь, чому не світає!… Все в мені поламане, все пошматоване!… (Мовчить. Довго стогне, а далі знов встає). Огидло, остогидло мені моє життє. Та не маю сили вкоротати собі віку! А навіщо жить? Задля кого?… (Задумався). Ох, нене ж моя ріднесенька, нащо ти мене породила? Краще б було мене маненьким утопити, струїти, ніж ні я без спочивку страждати!… Куди ж я тепер подінусь? До кого прихилюсь? (Замовк). Де я? Ні, це!… Як воно так сталося, що я прихилився до благання мого ворога?… Я у Семена в хаті? Ні, я сплю! Щоб я бачив Одарку, бачив Семена, Івана… і серце мовчить?! Ні, я не сплю, я вмираю!… Боже, боже миліш! (Пада навколюшки). Давно, давно я не молився тобі; тепер хочу молитись тобі, хочу благати тебе!… Без краю, без спочивку благати!… Ох, не вмію я, забув молитись! А мені так багато треба благати! Чи вже в тебе, милосердного, щедрого, бракує задля мене й тієї частини талану, що має комашка маненька?… Нащо ти примушуєш мене скорятись нікчемній полі, примушуєш вклонятись тому, хто відорвав у мене половину серця? Чи, може, я аж надто мав того талану і занедбав його? Де ж мій талан, боже? Кому ж ти його, боже, віддав? Де ж твоя сила, милосердний? Я ремствую, я нарікаю на тебе!… За що ж ти одному даєш долю за долею, а у мене все одіймаєш?… (Довго плаче, далі схоплюється). Не хочу, не хочу тобі я молитись! Я давно вже запродав душу спою дияволові!… Сатано пекельна, де ж ти? Допомагай же мені швидше! Я за чуже щастє здихаю, караюсь, іду в домовину! Не хочу я в домовину!… Я хочу жить, але не людським, а пекельним життєм! (Шукає під полом). Тут десь я її бачив, тут! Де вона?… Нема!… Темно!… І ти, місяцю, зрадив мені?… Де ж ти, бурлацьке сонце, чого захмарилося? Світи ж, світи, зраднику, уостаннє, а там хоч і навіки заховайся за хмари!… (Промінне на той час освічує хату. Микита побачив під полом сокиру). А, осьдечки вона! Радій, помсто, лютуй, серце! (Підкрадається до Семена).

Семен (крізь сон) Бог з тобою, Микито!… Братом рідним ти мені будеш…