Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Микита. Навряд, кажу, чи поберуться! То пусте діло, що любляться!

Морозиха. От цього то вже я й не зрозумію! Може, її хто інший свата?

Микита. Я її сватаю.

Морозиха. Ти? Опам’ятайся! Еге-ге, стривай, стривай! Правда, чула і я щось таке, ніби похоже… Хто ж це мені казав? Не пригадаю… Але ж, кажуть, що вона тебе ненавидить.

Микита. Можна так зробить, що й полюбе.

Морозиха. Конешне, чого чарами не зробиш?… На світі усяке є зілля – і до отрути, і до любощів…

Микита. І без чарів обійдемось!

Морозиха. А гроші то, мовляв, найкращі чари. Еге-ге, ти як захочеш, то знайдеш собі таку дівчину…

Микита. А як я не хочу нікого, опріч Одарки?

Морозиха. Та що-бо ти це таке кажеш? Як же це?

Микита. Те, що чуєте!… Та це, бачте, я шуткую! Я вчадів; а з чаду я можу так зробить, що Семен і дутеля з’їсть.

Морозиха. Як? Що таке? І бога ж ти не боїшся отаке казати? Оце вигадав! Певно, ти, парубче, з жиру дурієш! Одно слово: дука, багатир!… Через те тобі отаке нікчемне і в голову лізе!

Микита. Що ж мені робити, коли я її люблю? Тут і не хотячи зробишся нелюдиною, коли серце болить, мов гадина його ссе!… Кажуть: сякий-такий Микита, бешкетник, коверзник… А ніхто не загляне Микиті в душу, ніхто не спита, що там у нього діється. (Надто зрушений). Знаєте, тітко, що іноді щось на мене таке находить, що, здається, коли б моя сила, то я б усіх людей порізав; а Одарку розчавучив би, мов ту гадину, на шматки б її роздер! (Помовчав). Нехай би я був паскудний на вроду або ж злодій чи шибеник… Чому ж Одарка не хоче мене любить? За що вона зневажає мене? Через що я їй осоружний?…

Морозиха. Та, отже, недаром, мабуть, кажуть: «Не родись багатим, а родись щасливим!»

Микита. Так, отже, кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не попущу, щоб Семен на їй оженився; не попущу, щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! «Не родись багатим!…! Що з того, що я багатий, коли серце моє пошматоване гірш старцевої одежі?… «Не родись багатим!…»

Морозиха. Ти, мабуть, і справді п’яний?

Микита. Ні, я не п’яний, а упрямий! Що б то я був за парубок, щоб не посватав, котру схочу?

Морозиха. Бачу, парубче, що твоє багатство тобі вже зовсім забило памороки. Жируєш ти!

Микита. Та замовчіть ви бога ради: не дорікайте мене, не ворушіть мого серця!… (Довго ходить по хаті). Тітко, чи нема у вас чарки горілки?

Морозиха. Та в тебе й так хмелю того повно в голові.