Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Маруся. Ач, ще й питає!

Микита (наслухав). Так і вилетіла йому назустріч!

Морозиха. Хто? Кому назустріч?

Микита (регоче). То ми балакаємо про Одарчиного мидруса.

Одарка. Просимо вас, не смійтеся з нас: ми об тім не споримо, що вас не стоїмо; ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!…

Маруся. Он як відчитала!

Микита (удає з себе спокійного). Говорила покійна до самісенької смерті, та все чорт батька зна що!

Одарка. Адже я з тобою не балакаю, то й не лізь у вічі. Я тобі вже не раз казала: не зачіпай мене!

Маруся (регоче). Закуси, Микито, чим бог послав!

Микита (до Марусі). А тобі зась, коли не до тебе річ! (До Одарки). Так кажеш: «Не зачіпай мене!» Ач, яка велика парсона!

Жіночий голос (за вікном). Чи є хто в хаті? А вийдіть сюди на часинку!

Маруся (зазира у вікно). А кого вам треба? (Придивляється). Та це Сидориха! Це до вас, тітко!

Морозиха. До мене? Чого б то їй?

Маруся. Певно, прийшла прохати, щоб ви поворожили. Вона вже либонь з тиждень, мов несамовита, по усіх ворожках бігає та питає: чи скоро її чоловік повернеться з наймів?

Морозиха. Ну вже хай вибача: проти неділі я карт у руки не візьму. (Пішла).

Маруся (сміючись). Слухай, Одарко! А ти багато ворожок одвідала, доки діждалася Семена? (кинула оком на Микиту).

Одарка. Не лічила!

Маруся (чванливо). Чого ж це ви так запишалися, чи не в міщане приписалися?… (Помовчала). Чи не ворожать оце тітка на зорях?… Треба піти та й собі повчитись; бо либонь незабаром і мені прийдеться декого відшіптувати… (Глянувши з сміхом на Микиту, побігла з хати).

Микита (встає і довго ходить по хаті. Балакає ніби про себе). Парсона, настояща парсона!

Одарка (не дивиться у вічі). Яка є, такою вже зостанусь!…